Історія України-Руси. Том 1

29) Цїкаву паралєлю сьому звичаю стрічаємо в сучасних осетинських переказах. Нарт (богатир) Созрико переміг нарта Єлтагана і обскальпував. Приїхавши в аул (село), він зібрав дївчат та молодиць і сказав: пошийте менї кожуха з шкір з голов і вусів. І побачили молодицї, що Созрико винїс шкір від голов і вусів; одна каже; се шкіра з мого батька, иньша: се шкіра з усами мого брата; третя: се шкіра з голови мого чоловіка. — В. Мілєр, Черты старины въ сказаніяхъ, и бытЂ Осетинъ с. 106.

28) Такі казани, як чаші на підставцї, в скитсько-сарматських могилах дійсно не раз трапляли ся: сей казан, очевидно, ставив ся серед огнища й обкладав ся багатєм; зовсїм подібні казани істнували у сибирськйх народів.

30) Геродот IV. 64-6.

31) IV. 59, 67, 127.

32) В.Мілєр в згаданій розвідцї про осетинські звичаї вказує на особливе поважаннє до ланцюха, що висить над огнищем: ним кленуть ся, викинути чийсь ланцюх за двері — найбільша образа (с. 205).

33) Corpus Inscrip. Graec. N. 6013 Θεα Σηλ. Ωιτοσκυρα και Απολλωνω Οιτοσκυρω Μιθρα Μ. Ουλπιος Πλοκαμος ανεθ. див. Zeuss op. c. 289, Толстой і Кондаковъ Русскія древности II с. 44, Mullenhof III с. 121. Про скитсьвий культ взагалї див. особливі у Цайса, Бонеля і Толстого і Кондакова, де він порівнюєть ся з іранським, і Наймана, що порівнює його з монґольським. Проти перецїнювання значіння таких подібностей можна повторити лише слова самого Наймана: Dieses Beispiel mag lehren, wie bedenklich es ist, aus allgemeinen Angaben über den religiösen Glauben eines Volkes Schlüsse auf seine Verwandtschaft mit anderen Nationen zu ziehen (p. 245).

34) Marquart Untersuchungen zur Geschichte Erans II с. 90.

35) Геродот IV. 60.

36) IV. 71. Паралєлї до сього звичаю у ріжних примітивних народів див. у Мищенка К. Ст. 1884, V с. 66.

37) Про скитські могили див. вичислені в прим. 2 працї Ашіка, Древности Геродотовой Скифіи, Толстого й Кондакова П, Лаппо-Данилевского і Мальмберґа op. c.

38) IV. 120, пор. 5-6, 71. Маркварт толкує назву Паралятів як „первородних“, „перших“ (1. с. с. 77).

39) IV. 81.

40) IV. 71 і 119.

НЕСКИТСЬКІ НАРОДИ АНТИЧНИХ ДЖЕРЕЛ: НЕВРИ, АНДРОФАҐИ-АМАДОКИ, МЕЛЯНХЛЯЙНИ, БУДИНИ.

Про сї північні не-скитські народи оповіджене Геродотом зістаєть ся єдиним на довгі часи. Тому тут переглянемо також сї звістки його, можливо уважно.

На північ від верхівя Днїстра Геродот уміщує Неврів. Озеро, що з нього витікає Днїстер, по Геродоту мало бути границею Скитів і Неврів. Але що відомости Геродота взагалї не сягали далї середнього Днїстра й Бога, то й сї означення ми не можемо приймати за докладні. Дальше на північ за Неврами Геродот не знає вже нїякої людности 1). Про самих Неврів мав він дуже недокладні, більш казкові відомости, і сам не дуже надавав їм віри. Оповідали йому, що кождий Невр кілька день до року буває вовком. Казали, що в їх землї виплодилась сила змій, а ще до того найшло їх з пустинї, так що мусїли вони перейти до землї Будинів — очевидно на якийсь час, і потім вернули ся. При такім станї Геродотових відомостей про Неврів не можна надавати особливого значіння словам його, що Неври мають скитські звичаї 2). Важнїйша неґативна сторона його відомостей, що він виразно відріжняє Неврів від Скитів 3).

Слова Геродота про скитські звичаї Неврів давали привід деяким ученим зачисляти і їх до скитського племени, иньші відріжняли їх від Скитів і бачили в них Словян, виходячи з міркувань про тодїшнї селища словянські. Тепер сей погляд має багато прихильників 4), і треба признати — має за собою значну правдоподібність. В самім імени Неврів бачать звичайно словянський пень нуp (порівнюють з тим Hyp — доплив Буга й Нурську землю); згадану вище легенду про вовків звязують з словянською вірою в упирів — вовкулаків. Та сї аргументи не так сильні, важнїйше географічне положенє Неврів, бо відповідає території словянської правітчини, а також се що Геродот відріжнює їх від Скитів. Ми можемо уважати їх з значним правом за Словян на їх правітчинї.

Пізнїйші відомости про Неврів дуже бідні, властиво не дають нїчого 5).

Ґеоґрафічно на туж словянську територію припадають Андрофаґи, бо у Геродота мешкають вони на середнім Днїпрі. Може їх страшне імя і характеристика були причиною, що їх приналежність до Словян і взагалї до індоевропейської родини має далеко меньше оборонців, ніж Неврів, і їх з більшою охотою уважають за Фінів. Геродот оповідає про них, що се нарід „окремий і зовсїм не скитський“, що „з усїх людей вони мають найбільш дикі звичаї, не мають понятя правди й нїякого закону; вони кочовники, убирають ся подібно до Скитів, але мову мають осібну, і лише вони одні з тутешнїх народів їдять людей“. Їх віддїляє від Скитів простора пустиня, а за ними вже „правдива пустиня, і нїякого народу нема, скільки відомо“ 6).

Відомости Геродота, подані про сей народ, як бачимо, дуже неясні. Пустиня, що дїлить у нього Скитів і Андрофаґів зявилась по всякій імовірности з того, що на Днїпрових порогах уривалась комунікація, зносини з середнім Поднїпровєм ішли иньшим, сухим шляхом, і в відомостях повставала прогалина для країв вище Днїпрових порогів. Характеристика Андрофаґського народу мабуть в значній, або і повній мірі основана на самих виводах з іменн, а імя се в переданій Геродотом формі має в своїй основі мабуть якусь легенду або етимольоґічне непорозуміння 7). У Птолємея на ту приднїпрянську територію припадає імя Амадоків, що мешкають під горами тогож імени і мають місто Амадоку, пристань на Днїпрі 8); ся звістка про Амадоків має свій початок у псевдо-Геляніка 9), що користав з давнїх джерел, і з деякою правдоподібностю можна думати, що маємо тут властиве імя Геродотових „Людоїдів“. Саме імя толкують з з санскр. āmâd, āmâdaka — сироїдцї, що їдять сирове мясо 10); се толкуваннє досить добре б підійшло до Геродотових „Людоїдів. У всякім разї на середнїм Днїпрі в тих часах трудно припустити якусь иньшу людність крім словянської.