Історія України-Руси. Том 1

27) До наведених вище можна додати ще катальоґ побіднивів на публичних грах Ґорґіпії, десь з III в. перед Хр., де серед переважної маси грецьких імен стрічаємо „Скитів“, „Сіндів“ або прозиваних так по батьку. Inscr. P. E. IV ч. 432.

28) Соболевский Vestnik sl. star. IV c. 192, Липовский — Труды XII съЂзда т. III.

Степова людність:

ПЕРШІ ЗВІСТКИ; ПЕРЕКАЗИ ПРО КІМЕРІЙЦЇВ; СКИТИ І ЇХ МАНДРІВКА, ГЕРОДОТОВА СКИТІЯ; НАЦІОНАЛЬНІСТЬ СКИТІВ, САРМАТІВ І АЛЯНІВ, КУЛЬТУРА Й ПОБУТ СКИТІВ, РЕЛЇҐІЯ, ПОХОРОННИЙ ОБРЯД, ДЕРЖАВНИЙ УСТРІЙ.

В звязку з відомостями про житє грецьких кольонїй на Чорноморю довідуємо ся з античної традиції дещо і про дальші, степові простори нашої території. Від початку історичних відомостей, протягом яких тисячи лїт, були вони зайняті на пів кочовничою на пів осїлою варварською людністю, що зловіщою хмарою висіла над гелєнським житєм Чорноморя.

Найдавнїйшу відомість про чорноморську кочову людність знаходимо ми в Ілїядї, в тій части одначе, що не належить до старших складових частин епоса, і в дуже загальній формі. Тут в однім образї представлений Зевс, як він дивить ся „далеко на землю добрих їздцїв Траків, Мізів сильних в ручнім бою і славних кобилодоїльцїв, що годують ся молоком, бідні і найсправедливійші з людей“ 1). Пізнїйші письменники зробили з тих гомерівських епитетів назви народів (Ιππημολγοί, 'Άβιοι, Γαλακτοφάγοι). Але вже Страбон розумів, що тут іде мова про чорноморських кочовників. Гезіод знає вже й імя їх — Скити, і прикладає до них той самий гомерівський епітет кобило-доїльцїв: Σκυ̃θαι 'ιππημολγοί 2).

Більше оповідав про ті краї поет VII в. Арістей з Проконеcа, автор Арімаспейської поеми ('Αριμάσπεα), присвяченої спеціально північно-східнїм краям. Його ґеоґрафічні відомости вплетені в ту поему не мали доброї слави в античній лїтературі, — правдоподібно завдяки своїй отій поетичній формі, до того ще і неприступні перевірці пізнїйших письменників. Страбон просто зве Арістея брехуном. Але в сучасній науковій лїтературі були висловлені гадки, що Арістей з скитськими караванами справдї міг побувати в середній Азії і там зібрати свої відомости 3). Подекуди, виключивши поетичні прикраси, вони дїйсно мають признаки певности. В усякім разї його поема на довго стала джерелом відомостей про далекий північний схід. З його відомостей користав і Геродот та й переховав найбільше відомостей з сїєї страченої для нас поеми.

Геродот в серединї V в. звідав Ольбію сам особисто, як можна судити з його оповідання 4, тут з власних розвідів на місцї доповнив свої лїтературні відомости і на всї пізнїйші часи став головним джерелом про степову людність нашого краю тих часів. Непевні нїби то звістки, які закидали йому і в античній лїтературі (так що Плютарх написав спеціальний трактат про неймовірність Геродота), і в новійших часах, тепер що далї знаходять собі все більше потвердження, і нинї в науковій лїтературі певність Геродота не підлягає найменьшому сумніву там, де оповідає він як свідок; що иньше, де оповідає він з переказів: сї оповідання дуже нерівної вартости 5).

З переказів, які він чув, Геродот силкуєть ся оповісти щось про давнїйшу, перед-скитську кольонїзацію чорноморських країв. Каже, що сї сторони перше займав кімерійський нарід, і Скити звідти його витиснули. Покликуєть ся на вказівки про Кімерійцїв в місцевих топографічних назвах, на істнованнє кімерійського Боспора (Керченська протока), Кімерійських бродів, Кімерійських стїн, на могилу кімерійських царів на Днїстрі. Але його відомости про сей кімерійський нарід дуже бідні, і він йому самому представляєть ся, здаєть ся, в такім самім „кімерійськім туманї“, що в Одісеї окриває царство сього напів-мітичного народу:

Там Кімерійцї живуть, і їх місто, та й цїле їх царство

Хмарами вкутані вічно й туманом, бо яснеє сонце

Не поглядає на той край горячим проміннєм нїколи 6).

Се й не диво, бо самі грецькі осадники, коли почали на добре оселюватись на Чорноморю, сїєї перед-скитської людности, правдоподібно, вже не застали.

Імя Кімерійцїв добре звістне з малоазийських джерел (жидівське Gomer, вірменське Gamer, в асирийських написях Gimirri) 7). В грецьких джерелах знаходимо звістки про напади Кімерійцїв, що робили вони разом з тракийськими ватагами в VIII-VII в. на грецькі володїння на малоазийськім побережу. Але власне се широке розповсюдненнє імени наводить сумнїв, чи не маємо тут якоїсь загальної назви, скорше ґеоґрафічної ніж етноґрафічної (подібно як се пізнїйше було зі Скитами). В такім загальнім, не-етноґрафічнім значінню се імя могло бути чи Греками, чи може ще давнїйше їх попередниками в чорноморській торговлї — Фінїкиянами або Карійцями перенесене на Чорноморє для означення тутешньої перед-скитської людности. На імя отже нема що наполягати 8). Се степова людність перед, приходом Скитів в чорноморські степи, котра могла називатися ріжно і до ріжних племен належати. Тому відгадувати, якого саме племени були ті Кімерійцї — даремна забава, принаймнї при теперішнім станї наших відомостей 9).

Скитів грецькі письменники представляють приходнями зі сходу. Геродот каже, що Скитів витиснули з-за Аракса (себ то Яксарта, тепер Сир-Дарії) їх соплеменники Масаґети, і додає, що так оповідають і Греки і самі Скити, але Арістей, мовляв, давав ще ширше обясненнє сьому рухови, звязуючи його з змінами в середнїй Азії: Арімаспи потиснули Іседонів, Іседони Скитів 10). Таке обясненнє скитської міґрації зовсїм можливе: міг справдї тут відбити ся етнічний переворот в центральній Азії 11). Держачись теорії європейської правітчини Індоєвропейцїв, се треба уважати за поворотний рух кочовик Іранцїв на захід, викликаний пертурбаціями в центральній Азії. Що до часу сього руху, то по гадці Геродота мав би він стати ся десь в другій полов. VIII або поч. VII в. Але се датованнє його опираєть ся на фантастичнім обясненню скитського нападу на Малу Азію: Скити мовляв уганяли за Кімерійцями, що прийшли в М. Азію, витиснені Скитами з Чорноморя в половині VII в. 12) Таким чином дата ся не має значіння. В дїйсности Скити могли прийти ранїйше, а мандрівка їх могла тягнути ся довший час. Але дуже можливо й таке, що Геродот трапив в правдиву дату — що натиск східнїх Іранцїв на своїх західнїх земляків коло того самого часу дав себе знати і в Европі і в Азії: одні скитські орди під сим натиском посунули ся в в наші степи, иньші — звістні під іменем Саків (друга форма тогож імени Скитів) в Малу Азію. Подібно як пізнїйше, в II віцї бачимо знову натовп іранських орд разом в наших степах і в Азії.

Приймаючи таку мандрівку скитської орди з передьої Азії, не треба одначе розуміти се так, що вона дала нашім степам нову людність. Зявила ся тільки нова зверхня орда, вона покрила своїм іменем давнїйшу степову людність, а навіть і в свій склад могла приняти певні елементи сеї давнїйшої людности. І коли ся зверхня і ще якісь иньші орди були скитсько-іранські, се не виключає присутности в тім самім часї в степах людности иньших народностей, давнїйших від Скитів. Тут могли лишити ся останки іранської кочевої людности з давнїйшого розселення, останки тракийської і бог зна ще якої кольонїзащї. Подібне бачимо й пізнїйше в наших степах, коли зі зміною зверхньої орди степова людність дістає нове імя, тим часом як склад її зовсїм не переміняєть ся так рішучо.

Так як чорноморська степова людність ґрупувалась після руху Скитів, ось як представляєть ся вона у Геродота 13). На схід від Танаіса (Дона) живуть Савромати, нарід споріднений з Скитами, але осібний від них. На захід від Танаіса живе нарід Скитський, що подїляєть ся на чотири племени: між Танаісом і Ґерром (незвісною річкою на схід від Днїпра) мешкають Скити Царські, Βασιλήιοι „найсильнїйші й найчисленнїйші Скити, що иньших Скитів уважають за своїх рабів“ 14). Між Ґерром і Пантікапом на 14 днїв дороги (на лївім боцї Днїпра) живуть Скити-Кочовники, „що нічого не сїють анї орють“. Між Пантікапом і Гіпанїсом (Богом), по обох боках Днїпра живуть Скити-Хлїбороби (Γεωργοί); їх осади тягнуть ся з заходу на схід за три днї дороги, а на північ через їх край треба плисти 10 — 11 днїв Борістеном (Днїпром). На верхнім Богу (в дїйсности правдоподібно і на середнім, бо Геродотові відомости про сю ріку не сягали верхівя) сидять Скити-Орачі ('Αροτη̃ρες). „то хлїб сїють не на свою страву, а на продаж“ 15).

Окрім сих чотирьох народів, що становлять скитський нарід в тїснїйшім значіню слова, Геродот зачислює до Скитів племена Алязонів — полудневих сусїдів Скитів-Орачів, на середнїм Богу, і елєнїзованих Скитів Калїпідів 16) на нижнїм Богу. Вони відріжняють ся від иньших Скитів (розуміти — кочовничих) тим, що сїють і їдять хлїб і городину, а поза тим мають звичаї скитські. Калїпіди сї анальогічні з Μιξέλληνες ольбійського декрета Протоґена, що мешкали в околицях Ольбії.

На заходї скитська територія простягала ся до Дунаю (Істра) 17). Що правда у Геродота цїла просторонь на захід від Бога становить прогалину без жадних звісток, але мусїла вона мати скитську людність, бо звалась „давньою Скитією“. На північ живуть вже народи не-скитські: Неври на північ від Днїстра і Бога, Людоїди ('Ανδρόφαγοι) та, Чорноубрані (Μελάγχλαινοι) далї на схід від них. В Таврії теж заховалась давнїйша перед — скитська людність (Таври) — головно в горах, тим часом як степову частину півострова займали Скити.

Крім вище поданого територіально-культурного подїлу Скитів, Геродот знає ще ґенеальоґічиий. Від трьох синів першого чоловіка Тарґітая, що родив ся від Зевса і дочки Борістена, Лїпоксая, Арпоксая і Коляксая пішли скитські роди Авхатів, Котіарів і Траспіїв, та Паралятів; при тім рід молодшого — Параляти уважав ся старшою династією. Але здаєть ся, що ся легенда належала лише до племени царських Скитів і подїлу його на коліна, імена їх у Геродота більше не виступають, аж пізнїйше стрічаємо подібні назви народів 18).