Історія України-Руси. Том 1

Імення перших митрополитів були також незвістні і зістають ся незвісними й нам 3). Більшість компіляцій 4) першим митрополитом ставить Леона — його то Володимир узяв „від Фотия патріарха". Але сього Леона знаємо тільки з полємічної лїтератури, де оден полємічний утвір проти Латинян надписуєть ся в деяких кодексах іменем Λέоντоς μητδоπоλίτоυ τής έν Тωσία Пρεσδλάβας — Леона митрополита переяславського на Руси. Не тільки близше не відомий час його правлїння, але навіть висловляли ся підозріння, чи не був він в дїйсности митрополитом болгарським (Преслави болгарської) 5). В пізнїйших катальоґах (від XV в.) першим митрополитом пишеть ся Михаіл, і ряд митрополитів до Іларіона виглядає так: Михаіл, Леон, Іоан, Теопемпт, Кирил, Іларіон. В Київі стрічаємо ся з пізнїйшою (XVII в.) традицією про мощі „першого митрополита Михаіла", що лежать тепер в Печерській лаврі, але тяжко сказати, чи ся київська традиція про мощі вплинула на появу сього першого митрополита в катальоґах, чи навпаки. Очевидно, тільки, що в катальоґи київських митрополитів Михаіл попав на перше місце в звязку все з тим же перемішаннєм охрещення Руси в IX і X в., бо в деяких компіляціях говорить ся, що при першім охрещенню Руси за Фотия післано на Русь митрополита Михаїла 6). Стрінувши ся з традицією старших катальоґів про першого митрополита Леона, він потім уміщуєть ся то на першім місцї, то на другім, по Леонї 7).

Я спинив ся трохи коло сього, аби показати, як неясно стоїть справа з початками церковної орґанїзації за Володимира. До Ярославових часів не маємо нїяких сучасних відомостей про митрополитів руських: в памятках XI-XII вв. стічаємо тільки отсих трьох митрополитів, або архіепископів: Іоана (десь в 1020-х р.), Теопемпта (в 1030-х) і Іларіона, поставленого 1051 p. 8). Титул Леона митрополита переяславського дав привід до здогаду, що з початку митрополїя була не в Київі, а в Переяславі 9), бо і лїтопись знає Єфрема єпископа переяславського з 2-ої пол. XI в. з титулом митрополита, а оден з кодексів (лаврентиївський) при тім поясняе се:

"бЂ бо прежде в Переяславли митрополья" 10). Так поставлена була гіпотеза, що за Володимира резиденцією митрополита був Переяслав, аж Ярослав перенїс митрополїю до Київа, збудувавши Софійську катедру, тим більше, що деякі пізнїйші лїтописні компіляції, оповідаючи про будову Софійської катедри, кажуть при тім, що Ярослав „устави митрополью" в Київі 11). Иньші йдуть іще далї, припускаючи, що до Ярослава взагалї не було на Руси нїякої митрополії, і тільки при нїм зявила ся вона 12)

Одначе старші джерела не дають підстави для таких здогадів. Стара лїтопись каже тільки, що Ярослав побудував в Київі митрополїю, себ то катедральну церкву св. Софії 13), а не засновав її яко інституцію, і взагалї нїчим не можна довести, щоб у Київі не було митрополїї перед Ярославом; agrumentum a silentio лїтописи нїчого не значить, бо й взагалї вона нїчого не каже про єрархічні справи. Навпаки, сучасник Тітмар згадує навіть виразно київського „архіепископа" при київській кампанії 1018 р.; правда на таке далеке джерело трудно покладати ся 14), але і старе житиє Володимира (включене в „Память і Похвалу" Якова), досить високо оцїнене в новійшій літературі, теж говорить про митрополитів при Володимирі, і то так, що тяжко розуміти тут митрополитів якихось инакше, а не київських 15). Традиція про київську митрополїю при Володимирі уставила ся міцно і вчасно, уже від XIII в. Всї лїтописні компіляції і взагалї всї ті джерела, що кажуть за уставленнє єрархії за Володимира, вказують на Київ і нїяких натяків на Ярославову фундацію або на перенесеннє митрополії з Переяслава до Київа не дають 16).

Не можна також легковажити і того факта, що константинопольський патріархат в XIV в., застановляючись над перенесеннєм резиденції руських митрополитів до Москви, нїчого не згадував про перенесеннє митрополії до Київа, хоч такий прецедент був би йому дуже на руку: очевидно, він уважав Київ споконвічною митрополичою резіденцією 17). Що переяславські епископи мали колись титул митрополитів — се можна вважати певним; та коли еп. Єфрем в 2-ій пол. XI в. мав титул митрополита тільки гоноровий, як се всї признають, то могло се мати місце й перед тим, не уймаючи значіння київського епископа, як старшини руської церкви. Піднесу тут, що Яхя каже про „митрополитів і епископів", післаних на Русь до Володимира для схрещення, в числї многім 18); може ся звістка має реальний характер — може митрополитів послано від разу й кількох на Русь.

Але про те, коли саме зявили ся на Руси митрополити й почала ся орґанїзуватись церква, як бачимо, нема нїяких докладних вказівок. Виходити з лїтописних дат 989 або 991 р. про орґанїзацію церкви — не можна, бо звістки під сими роками занадто сумаричні, мають пізнїйші познаки та до того заходить ще й суперечка між тими датами. Само собою ясно, що Володимир, заходячи ся коло охрещення Руси, потрібував епископів, що візантийське правительство не мало причини робити в тім трудности в тодїшніх обставинах, і коли вже поставлялось для Руси кількох епископів, могли від разу поставити їм і митрополита чи митрополитів. Хоч лїтописна повість, оповідаючи; як Володимир хрестив Русь, мовчить про епископів, але з другого боку з Яхї виходить, що ще перше, нїж поїхала на Русь царівна, вислано туди численних „митрополитів і епископів". Правда, покладатись дуже на деталїчну докладність Яхї не можна, можна одначе вважати за вповнї правдоподібну річ, в кождім разї, що вже за Володимира засновано митрополїю і кілька епископій на Руси, а правдоподібно — що се сталось дуже скоро після того, як взагалї виникла справа християнїзовання Руси (може ще й перед походом на Корсунь).

Не маємо нїяких певних підвалин і для розвязання питання, які єпископії засновано вже за Володимира, й скільки їх було. Над сим питаннєм застановились книжники тільки в XVI в., але не дали (бо й не могли дати) нїякого позитивного результату: по їх думці, за Володимира поставлено епископів в Новгород, Чернигів, Ростов, Володимир 19), Білгород (коло Київа), „и по инымъ многим градомъ епископы постави" митрополит Леон 20). Сей здогад звичайно кладеть ся тепер в основу всяких комбінацій про те, скільки було епископій за Володимира, і при тім звичайно причислюють до вичислених вище ще катедри: тмутороканську, полоцьку і туровську 21). Все се, розумієть ся, має тільки гіпотетичну вартість; якась традиція про епископів з часів Володимира є властиво тільки для Новгорода (в Новгородській лїтописи) і ще хиба для Ростова (в житиї Леонтия, десь з XII в.). Імена перших епископів чернигівського, володимирського, білгородського, які стрічаємо в тих пізнїх компіляцїях, мають дуже проблєматичну вартість; в сучасних джерелах маємо згадки про провінціальних епископів тільки в другій полов. XI в. Що за Володимира було поставлено більше число епископів — се само собою правдоподібно, і се кажуть ріжні джерела — Іларіонове Слово 22), лїтописна повість і житиє. З огляду на вище сказане про розповсюдненнє християнства можна вважати правдоподібним, що епископів було поставлено в більші центри дружинної управи, торговлї й культури в Володимировій державі: до сїєї катеґорії дїйсно належать крім Київа Новгород, Чернигів і Переяслав ; Тмуторокань мав епископа ще й перед тим 23). Для Ростова є місцева традиція, як я згадав; нїчого не можна закинути проти можливости володимирської й білгородської катедр, але то вже сходить на ховзьку дорогу можливостей. Круг епископських катедр в головнім уставив ся в серединї XI в., по тім прибуло їх дуже небогато: на-певно знаємо як новозасновані тільки смоленську (1137), рязанську (між 1187 і 1207), володимирську на Клязмі (1226) і угровсько-холмську (за Данила); до тих же новозаснованих можна з певною правдоподібністю зачислити галицьку й перемиську. Иньших десять катедр (крім київської ще білгородська, юрївська, володимирська, туровська, чернигівська, переяславська, полоцька, новгородська й ростовська) мусїли бути засновані до половини XI в. Але котрі з них істнували за Володимира, котрі зявили ся вже за Ярослава, докладно означити не можна 24).

Память про заходи Володимира коло матеріального забезпечення руської церкви зістала ся в звістцї про десятину, надану ним київській церкві Богородицї. Лїтописна повість оповідає, що Володимир, коли докінчено сю церкву, сказав: „се даю церкви сей святЂй БогородицЂ отъ имЂния своєго и отъ моихъ градъ десятую часть" 25), а т. зв. церковна устава Володимира поясняє се так: „от всего княжего суда десятую вЂкшю, а ис торгу десятую недЂлю, а из домов на всяко лЂто отъ всякого жита" 26). Очевидно, тут ішла мова про дотацію київської митрополії, і їй мала б іти десятина від доходів княжого господарства, від торгових і судових доходів з цїлої Руської, себ то Київської землї. Той факт, що ми пізнїйше стрічаємо ся з десятиною княжих доходів як звичайною формою надїлення катедр і по иньших руських землях (в Новгородї, Смоленську), насуває гадку, що десятина княжих доходів вже за Володимира стала загальною формою забезпечення епископських катедр. Чи була ся форма дотації підказана безпосередно біблїйною практикою, чи був тут і вплив західньої церковної орґанїзації, лишаєть ся неясним, бо дуже мало знаємо про західнї впливи у нас в тих часах 27). Великі ріжниці десятини, заведеної на Руси, від десятини західньої промовляли-б скорше против таких впливів: у нас десятина не була загальним податком, а дотацією з княжих доходів, і то лише для епископських катедр.

Крім того пізнїйше стрічаємось і з нерухомою власністю катедр чи иньших церковних іституцій, але виказати час надання сих дотацій не можна.

Примітки

1) 1 Новгор. с. 65, під тимже роком в 1 Псков, і 2 Новгор. (в додатку).

2) Устава Володимира в Кормчій, писаній коло 1282 р. Проф. Суворов одначе оголосив сю уставу за пізнїйшу приписку і се досї не провірено.

3) Важнїйша лїтература: Макарій Ист. рус. церкви І с. 32 і далї, Ґолубінский op. c. І с. 277 і далї, Малышевскій Кіевскіе церковные соборы (Труды К. Дух. Акад. 1883, XII). Лебединцевъ Къ вопросу о кіев. митр. МихаилЂ (Чтенія київ. істор. тов. т. X). Павловъ Догадка о происхожденіи древне-русскаго преданія, которое называетъ перваго русскаго митрополита Михаиломъ Сириномъ (ib. т. XI., і тамже „ПримЂчаніе" до сього Лебединцева). Шахматовъ Общерусскіе лЂтописные своды гл. V і йогож Корсунская легенда (гл. VIII).

4) Воскр., Софійськ., Тверськ. й и.

5) Шахматовъ Одинъ изъ источниковъ лЂтописиаго сказанія о крещеніи Владиміра с. 72-8.

6) Як митрополит висланий за Фотия Михаіл виступає нпр. в Палїнодії — Рус. истор. библ. IV с. 971, Густинській лїтоп. с. 253, в пізнїйшім. Житиї Володимира — в Чтеніях київ. іст. тов. II. 2 с. 37. Як на джерело сеї звістки Лебединцев вказав на сербський переклад Амартола, де посланий Фотиєм епископ називаєть ся Михаілом; иньша гадка Павлова, що імя Михаіла зявилось на руськім ґрунтї, через те, що Михаіла Сінкела, автора внесеного в лїтопись ісповідання, даного Володимирови, прийняли за руського митрополита, що мовляв дав йому се ісповіданнє. Шахматов поставив давнїше здогад, що Михаіл зявив ся як перший митрополит в московській митрополичій компіляції поч. XV в., і відти перейшов в пізнїйші компіляції. В новійшій своїй працї (Корсун. легенда с.67) він думає, що імя Михаіла як першого митрополита зявилось уже в корсунській лєґендї, ще в XI в., відти перейшло в деякі редакції Володимирової устави; при тім він приймає здогад Ґолубінского, що так дїйсно звав ся митрополит післаний на Русь в IX в., але той проповідав „таврийським Русам" (гіпотетичним).

7) Напр. при 1 Новгор. с. 443, Воскрес. І с. 239 etc.

8) Сказанія о БорисЂ и ГлЂбЂ с. 26, Іпат. с. 108 і 109.

9) Лїтература: Макарій I с. 87-8, Барсовъ Константинопольскій патріархъ и его власть надъ русскою церквою с. 423, Голубинскій І с. 328 і далї, Малишевскій Кіевскіе церковные соборы; Лебединцевъ гдЂ жили первые кіевскіе митрополиты, въ Переясла†или КіевЂ? — Кіев. Старина 1885, І; Шахматовъ Одинъ изъ источниковъ, 1. с.

10) Лаврент. с. 202, иньші кодекси сїєї редакції не мають сїєї ґльоси, анї пізнїйші компіляції, тілько Никонівська розвиває її: „й живяху множае тамо митрополити кіевскіи и всея Руси, и епископи поставляху тамо" (І. 116). Натомість иньші поправляють дивний титул Єфрема на епископа, нпр. Воскрес. І. 5, Хлєбнїковський код. — Іпат. с. 146.