Історія України-Руси. Том 1

1) Вид. де Ґуе с. 116.

2) Див. вище с. 404--5, 408. 3) Див. низше.

4) Ламанскій op. c. гл. XXV.

5) Повість називає її: „сборная церкви“ : Се очевидно переклад грецького καθολκή 'εκκλησία в ориґінальнім текстї умови 944 р., — в умові говорить ся про парохіальну, публичну церкву (в противність домовій). Трудність заходить тільки в тім, що умова говорить теж про присягу християнської Руси в церкві св. Ілї, — отже чи се мова йде про одну, чи про дві церкви св. Ілї, одну в Київі, другу в Царгородї, де — б мали присягати відпоручники при уложенню умови? Менї здаєть ся, що тут іде мова про одну церкву — київську, і в умові наперед заведено церемонїал, як має бути потверджена умова в Київі. Але чи сяк чи так, тільки київська церква св. Ілї зовсїм певна: за се ручать докладні топоґрафічні вказівки Повісти.

6) Іпат. с. 54 — 5, пор. вище с. 326 — 7. Ламанскнй припускає, що при тій нагодї був погром християн в Київі, і що се привело до напруження між Візантиєю й Русию, яке згадує Яхя. Я думаю, що про такий погром, коли б він був, наша лїтопись потрапила б нам сказати де що більше як про убийство Варяга, а для напруження з Візантиєю були й иньші причини.

7) Сей погляд лїтописи розвивув у своїй історії руської церкви пок. Ґолубінский (І гл. 2), уважаючи Варягів учителями Руси що до християнства. Він знайшов собі в тім прихильника в пок. Малишевскім, що піддержав і далї розвинув сей погляд в своїй рецензії на працю Ґолубінского (Записки пет. ак. XLI с. 52) і в спеціальній статї: Варяги въ начальной исторіи христіанства въ КіевЂ, 1887. Замітки против сеї теорії новійше у Ламансвого op. c. гл. ХІI.

Окрім лїтописи Ґолубінский покликував ся ще на саґу про Олава Тріґвасона, що оповідає, як сей Олав, вихрестивши ся в Греціи, привіз звідти на Русь епископа і намовив Володимира й його жінку Аллоґію (себ то Ольгу) охреститись — Antiquités russes d'apres les monuments historiques des Islandais et des anciens Scandinaves, I, 1850 (тут подані три редакції сїєї саґи). Се оповіданнє одначе звістне нам в значно пізнїйших редакціях (XIII в.) і при загальній тенденції саґ — побільшати ролю й значіннє своїх героїв, не має важною значіння; тим більше що одна з сих редакцій — редакція Гаймскрінґлї нїчого не говорить про участь Олава в охрещенню Руси. В новім виданню (I с. 256) Ґолубінский сам уже не привязував до сеї саґи особливого значіння.

8) Іпат. с. 81.

9) У Нестора вся історія виходить рядом чудъ. Володимир охрестив ся через якусь чудесну пригоду: „сему Богь спону нЂкаку навЂды и створи быти ему христьянину, яко же древле ПлакидЂ“ (низше він се називає: „явлениє божиє“); хрестивши ся сам, Володимир зараз велить хрестити ся, „вельможамъ своимъ и всЂмь людемъ“ і се теж виходить моментально: „слышите чюдо исполнь благодати, како вчера заповЂдая всЂмь требу приносити идоломъ,а днесь повелЂваєть хрьстити ся“... Рівнож чудом було те, що нїхто не противив ся тому велїнню, „но акы издавна научени, тако течаху радующе ся къ крещению“ (виданнє Срезневского с. 6 — 7).

10) l Новтор. с. 65.

11) 1 Новг. с. 65, 8 Новг. в Полн. собр. лЂтоп. III с. 207, оповіданнє Якимівської лїтописи у Татїщева Ист. Рос. І с. 38-40.

12) Іпат. с. 8, Патерик в вид. .Яковлева с. 96-7.

13) Патерик с. 90, Макарий II с. 27-9, Ґолубінский І с. 199.

14) Іпат. с. 127.

15) Правила м. Іоана § 15 і 80, також в т. III гл. 4.

16) Іпат. с. 81.

17) Катеґоричні фрази старого жития і Памяти Якова про хрещеннє „всеї Руської землї“ мабуть не розуміють тут Руську землю в ширшім значінню.

Справи другої половини Володимирового князювання:

ОРҐАНЇЗАЦІЯ РУСЬКОЇ ЦЕРКВИ, ПОЧАТОК МИТРОПОЛЇЇ, МАТЕРІАЛЬНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЦЕРКВИ

Взагалї коли зважити перевагу церковних інтересів над всякими иньшими в нашім старім письменстві, то аж ударяє ся обставина, що найдавнїйша наша лїтопись і иньші повісти про Володимира дають такі мінїмальні звістки про початки церковної орґанїзації й заходи князїв коло неї. Оповівши, як Володимир привів на Русь „попів" з Корсуня, лїтопись зовсїм нїчого не каже про орґанїзацію церковної єрархії, аж до поставлення митрополитом звістного Іларіона. Новгородська лїтопись (т. зв. Перша) говорить під 989 р. загально про охрещеннє „всеї землї Руської" й тут каже, що в Київі поставлено митрополита, в Новгородї архіепископа, в иныших містах епископів, попів і дияконів 1). Згадка про новгородського архіепископа сама виявляє пізнїйший час сеї звістки, бо архіепископи новгородські почали ся тільки з XII ст., і низше в реєстрї митрополитів тоїж лїтописи не знаходимо нїякої традиції про володимирових митрополитів: першим названий Феопемпт, з 1030-х рр. Ще грубійший анахронїзм містять собі записки иньших лїтописних компіляцій про заснованнє митрополїї Володимиром: тут уже помішано охрещеннє Руси за Володимира з охрещеннєм за патр. Фотия і імп. Василя Македонянина, і Володимир бере митрополита від патр. Фотия: се баламуцтво поширило ся головою з церковної устави Володимира, почавши від старших редакцій її 2), і воно дає сильне свідоцтво того, як неясно представляв ся початок руської єрархії.