Історія України-Руси. Том 1

Обернувши ся пташкою, вислухує в сїй билинї віщий князь пляни „турецького солтана“, або царя індийського; обернувши ся вовком — душить він його коней; обернувшись горностаєм перегризає тетиви на луках, нищить иньшу зброю в арсеналї, і таким способом зробивши ворога зовсїм безпомічним, веде потім на нього з Київа свою дружину, бере в полон солтанову силу й здобуває несчисленну здобичу й полон:

а що було при подїлї дешево — то жіночий рід:

старушечки по полушечцї

молодушечки по дві подушечцї,

а краснї дївчаточка по денежцї 14).

Подібних переказів про Олегові походи на схід в часах утворення „Повісти врем. лїт“ мусїло бути й більше. Крім того сї всї оті походи, притемнені дальшою історичною перспективою, могли зложити ся в народнїй памяти на той розмальований фантазією поколїнь образ походу віщого князя на світову столицю — Царгород, дати йому краски й подробицї.

У всякім разї похід на їндийське царство — не царгородський похід, як думають звичайно — се може бути тільки каспійський похід, і при тім на традицію про нього могли зложити ся не самі лише Олегові, а й пізнїйші походи Руси на схід.

Примітки

1) Іпат. с. 19.

2) На помішаннє Олега з Ольгою в народнїй традиції дав позір Халанский в статї: Къ исторіи поэтическихъ сказаній объ ОлегЂ ВЂщемъ, ст. III. На жаль, праця лишила ся не скінчена; в виданих своїх частях (Ж. М. Н. П. 1902, VIII, 1903, XI, ИзвЂстія 1903, II і посмертна публїкація Ж. М. Н. П. 1911, IX: Отношеніе былинъ объ ИльЂ МуромцЂ къ сказаніям объ ОлегЂ ВЂщемъ) вона дає деякі цїкаві спостереження, але грішить своїм змаганнєм підтягнути все можливе до переказів про Олега, не відріжняючи справжнїх переказів від простих помилок, книжних комбінацій і т. и. Особливо звертає на себе увагу його теорія, що Ілїя Муромець-се Олег мурманський (норманський) князь (див. також по нїмецьки в Archiv XXV: Ilias von Reussen und Ilja Muromec); одначе епітет мурманського для Олега лишаєть ся зовсїм непевним, бо опираєть ся на такім непевнім джерелї як т. зв. Йокимівська лїтопись, де він зветь ся „урманським“, а самий перехід імени Олега в Ілю, при таких формах як Олег, Вольга, дуже сумнївний (пор. замітки Яґіча, 1. с.).

3) Згадаю, що пок. Васїлєвский „якийсь натяк“ на руський похід з поч. Х в. добачав у тім фактї, що у Симеона Льоґотата „там, де треба було бути оповіданню про похід „Олега“, стоїть текст про лєґендарного руського, епонїма — 'Ρω̃ς σφοδρός (Рус.-виз. изслЂдованія с. CXXXVII). Сей натяк одначе в дїйсности не істнує, бо згадка про Русь прийшла в оповіданнє Симеона в цїлім комплєксї фільольоґічних елюкубрацій. Про лїтописне оповіданнє про похід Олега ще статя Ламбіна Походъ Олега на Царьградъ сказка или нЂть? (Ж. М. Н. П. 1873, VII).

4) Що парафраза русько-візантийського трактату під 907 р. Повісти має фактичну основу, найважнїйший доказ бачу в тім, що ся частина, де містять ся уривки і парафрази умови, від слів. „и начаша ГрЂци мира просити“ і до слів „И рече Олегъ“..., зявила ся як вставка. Се доводить і порівняннє з текстом 1 Новг. і є слїд вставки в повторенню заяви Греків, що вони готові давати дань (се справедливо зазначив Шахматов-О начальн. сводЂ с. 48). У сїй вставцї можуть бути додатки самого редактора; так взято з лєґендарного оповідання й повторено тут про контрібуцію до 12 грив. на чоловіка (цифра неймовірна, і ся подробиця могла заступити загальну згадку про контрібуцію в умові). Могли бути додані декотрі імена міст, як я вже сказав (с.), але що лишаєть ся по за тим, то не має найменьших познак непевности. Що до становища сеї справи в науцї, то Еверс і Тобін уважали сї фраґменти прелїмінаром умови 911 р., і (до сього погляду прилучив ся недавнїми часами Васильевъ Византія и Арабы II с. 165). Серґєєвіч уважав цїлу сю умову сумнївною — див. перегляд сього питання в його статї: Греческое и русское право въ договорахъ съ Греками Х вЂка (Ж. М. Н. П., 1882, передрукована в Лекціях и изслїдованіях по исторіи рус. права, вид. 1903 р. с. 616). Переважає одначе нинї погляд про осібність і автентичність умови 907 p. — див. нпр. В.-Буданова Исторія рус. права й ин.

5) Про русько-візантийські відносини Х в., окрім спеціальних моноґрафій, що вказую принагідно, згадую тут ще загальні — стару розвідку Вількена в Abhandlungen d. Berliner Akademie 1829: Ueber,, die Verhä altnisse der Russen zum Byzant. Reiche; Ламанскій НЂсколько сkовъ объ отношешяхъ русскихъ къ Грекамъ (Рус. БесЂда 1858, IV); Самоквасовъ Свидетельства современныхъ источниковъ о военныхъ и договорныхъ отношеніяхъ словяно-руссовъ къ Грекамъ до Владиміра (Варшав. унив. изв. 1886, VI), відчит Успенского Русь и Византія въ Х вЂкЂ, 1888, і статю Г. Величка в Записках Н.. т. ім. Шевченка т. VI: Полїтичні і торговельні взаємини Руси і Візантиї.

6) Про русько-візантийські умови див. іще — статї Срезнєвского і Бєляева О договорахъ кн. Олега съ Греками, 1852 і 1854 (в ИзвЂстіях Академіи наук. т. І і III), Лавровского О византійскомь элементЂ въ договорахъ Русскихъ съ Греками, 1853; Сокольского О договорахъ Олега съ Греками (київ. Унив. изв. 1870, IV); Мик. Шухевича О договорах Руси з Греками (Часопись правнича т. II, 1890); Димитріу Къ вопросу о договорахъ русскихъ съ греками (Визант. временникъ 1895, оцїнка в Записках наук. тов. ім. Шевченка т. XVI), Некрасовъ ЗамЂтка о двухъ статьяхъ въ договорЂ Игоря съ Греками 945 г. (ИзвЂстія отд. рус. языка 1902, III, оцїнка в Записках т. LV); Лонгиновъ Мирные договоры русскихъ съ Греками, 1904 (Записки одеські)

7) Рахунки сього походу заховали ся в збірнику Константина Порфирородного, т. зв. De cerimoniis aulae byzantinae (ed. Bonn. p. 651 sq.), але без дати. Новійші дослїдники датують сю експедицію 909-911 роками. Див. особливо Васильевъ Византія и Арабы II с. 165, також Ламанскій Житіе св. Кирилла (Ж. М. Н. П. 1904, І с. 148).

8) Листи Миколая в Patrologiae cursus сош. s. graeca т. СХ, див. лист 23; про них Злагарски Писмата на цариградския патриархъ Николая Мистика до блъгарския царь Симеона — Сборникъ за народни умотворения т. XII с. 153 і далї. Лист Миколая з згадкою про руську поміч Златарский приблизно датує 922 роком, Успенский кладе на часи коло р. 920 (К. Старина 1889, IV c. 282).

9) Дорнъ-Каспій с. 5 і далї і 464 (текст); про сей же похід, очевидно, згадує коротко ще пізнїйший історик Табарістана Зегір-ед-Дін (XV в.) (Дорн с. 28 — 9, иньші прикладали сю звістку до походу 913/4 р.). Про сї походи ще розвідки-Григорьева О древнихъ походахъ Руссовъ на востокъ, в збірнику його „Россія и Азія“ с. 12 і далї, Вестберґа Beiträge IV і Къ анализу 5 і Маркварта Streifzüge с. 330 і д.

10) Тексти у Дорна Каспій с. 6 і 464. Добиває Русь в сїй звістцї „шірван-шах хозарський“; ся згадка володаря хозарського дає до думання, може Дорн упростив своє поясненнє, толкуючи се як простий титул шірван-шаха: може тут відгомін погрому Руси в землі Хозар?

11) Григорьевъ с. 19. Дорн (с. 16) кладе його на кінець 913 або ще правдоподібнїйше-на першу половину 914 р. Вестберґ виводив з початку осїнь 913-але в новійшій статї (Къ аналїзу) пересуває вже на 920 — і роки, не вважаючи вказаним звязувати його з другим походом ібн-ель-Хасана, бо сей вказує на 298 р. гіджри.

12) Масуді — вид. Барбє де Мейнара і Куртейля (Prairies d'or, Paris, 1861 sq.) II. 18, переклад з коментарем в збірнику Гаркаві і в моїх Виїмках, новий переклад у Маркварта 1. с.