Розділ «3.2. Розміщення парів і польових культур у сівозмінах»

У південному Степу непарові попередники залишають у ґрунті недостатню кількість вологи і не завжди забезпечують одержання сходів озимих і добрий їх розвиток восени, що призводить до зниження урожайності. Частку озимої пшениці й озимого ячменю в озимому клині необхідно змінювати залежно від погодних умов восени: за сприятливих умов перевагу віддають пшениці, за несприятливих - озимому ячменю. Гірші умови для озимих культур складаються при сівбі їх після колосових хлібів. Після цього попередника краще розміщувати озимий ячмінь, який забезпечує вищу продуктивність (Гармашов В. Н. та ін., 1989).

Треба зазначити, що в південній частині Степу озимий ячмінь за продуктивністю значно перевищує повторну озиму пшеницю. Продуктивність ярого ячменю порівняно з озимим на півдні Степу, як правило, менша на 8-15 ц/га. Це треба враховувати при визначенні структури зернових культур.

3.2.3. Ярі зернові та круп'яні культури в сівозмінах

Полісся. Значні площі орних земель у цій зоні займають ярі зернові - ячмінь та овес. Вони є головними зернофуражними культурами і добре доповнюють одна одну. Зерно першого багате на незамінні амінокислоти - лізин і триптофан, а другого - на протеїн та жир і є обов'язковим компонентом при годівлі племінних тварин. Солома ярих культур - також цінний корм і її добре поїдають тварини.

Ячмінь та овес за своєчасної сівби, внесення добрив, проведення хімічного прополювання посівів від бур'янів є високопродуктивними культурами. Вони менш вибагливі до попередників, ніж озима пшениця, оскільки від збирання попередників до сівби ярих є достатньо часу, щоб на Поліссі повністю відновилися в ґрунті запаси води, збільшився вміст засвоюваних рослинами елементів живлення. За цей період гине значна кількість збудників хвороб, шкідників, насіння бур'янів, тобто ґрунт "оздоровлюється".

У посушливі роки на родючіших ґрунтах після добре удобреної картоплі й кукурудзи ячмінь дає вищі врожаї, ніж овес, а після стерньових попередників і на легких піщаних ґрунтах після всіх попередників вищий урожай вівса. В умовах південного Полісся на сірих лісових і на дерново-підзолистих супіщаних ґрунтах доцільно вирощувати кукурудзу на зерно, урожайність якої тут була вищою, ніж жита і ячменю, на 3,7-18,5 ц/га. Рекомендується підсівати і пересівати озимі вівсом (Є. М. Лебідь, П. І. Бойко, 2000).

Найдоцільніше ярі зернові в сівозмінах розміщувати після просапних культур - картоплі, кукурудзи, махорки, конопель тощо. Ярі добре використовують післядію добрив, особливо ячмінь.

Вирощене на Поліссі зерно ячменю використовують у пивоварній промисловості. Воно містить багато крохмалю і порівняно менше, ніж у інших зонах, білків.

Овес та ячмінь стійкіші, ніж озима пшениця, проти беззмінного вирощування і часто після стерньових попередників дають вищі врожаї.

Ячмінь та овес поряд з озимим житом є основними культурами, під які на Поліссі підсівають багаторічні трави. Хоч опадів тут випадає достатньо, в посушливі періоди трави під покривом можуть частково випадати. Це найчастіше спостерігається в літньо-осінній і менше - у весняно-літній періоди й зумовлено не стільки затіненням, як недостатнім вмістом води у верхніх шарах ґрунту. Посіви ячменю найдоцільніше розміщувати в південному Поліссі після кращих удобрених попередників, а овес - на легких польових та солонцюватих ґрунтах заплав.

Гречка і просо - основні круп'яні культури Полісся. Сіють їх тут на порівняно невеликих площах. Наприклад, під гречкою зайнято всього 1,2% орних земель. На дерново-підзолистих піщаних, глинисто-піщаних, а також супіщаних ґрунтах урожаї цієї культури навіть за високої агротехніки невеликі й значно залежать від погоди.

Гречка добре використовує післядію добрив, і агротехнічна ефективність того або іншого попередника може значно змінюватися залежно від системи удобрення в сівозміні. Дослідженнями також встановлено, що гречка краще від інших культур витримує повторне і навіть тривале беззмінне вирощування без істотного зниження врожаю. У господарствах з обмеженою кількістю родючих ґрунтів для стабілізації врожаю гречку можна вирощувати два-три роки підряд на кращих масивах, але інтенсивно вести боротьбу з бур'янами.

Гречка не дуже вибаглива до попередників. Різниця в урожаї після неудобре-них кращих попередників (горох і конюшина) та інших становила 15-24%, тоді як в озимої пшениці вона перевищувала 90%, а після удобрених - відповідно 6-18 і 50% (Д. Я. Єфіменко, 1992).

Основним фактором, який зумовлює рівень продуктивності гречки після різних попередників, є відповідна система удобрення. Тому найбільший її врожай забезпечують попередники, під які вносять органічні та мінеральні добрива у високих дозах. Післядію цих добрив ефективно використовує гречка. Такими попередниками є озимі пшениця та жито, картопля, цукрові буряки, кукурудза на силос, овочеві. Добрі попередники - бобові пізніх строків збирання (люпин, вика, соя, насінники багаторічних бобових трав). Горох і конюшину використовують насамперед як попередники для інтенсивних зернових культур, тому після них гречку в основних районах її вирощування практично не розміщують.

На гречку менше впливають несприятливі екологічні умови, якщо попередник удобрений. За даними сортодільниць, урожайність гречки при розміщенні після зернових знижувалась на Поліссі на 1,4-1,7 ц/га, у Лісостепу - на 6-6,2 при врожайності після просапних 13,3-13,8 ц/га (Д. Я. Єфіменко, 1992).

Гречка - добрий попередник для озимих зернових культур. У дослідах Чернігівської обласної сільськогосподарської дослідної станції при внесенні під попередники озимої пшениці мінеральних добрив у дозі, еквівалентній 15 т/га гною, після гречки і кукурудзи на силос одержано однаковий урожай озимої пшениці, а після озимої пшениці, ячменю і вівса - відповідно на 10,9; 6,2 і 2,5 ц/га нижчий, ніж після гречки. При цьому чітко проявляється фітосанітарна здатність останньої. Пошкодження озимої пшениці кореневими гнилями після гречки було найменшим: 4-5,3% (Д. Я. Єфіменко, 1992).

Ширше використання гречки як попередника озимих зернових культур в інтенсивних сівозмінах дає можливість зменшити посівні площі озимих після кукурудзи на силос. При цьому одержують дещо вищі врожаї зерна озимих, значно більші валові збори і вищу якість кукурудзи на силос завдяки подовженню періоду вегетації при збиранні її в пізніші строки.

Високі збори зерна отримують при розміщенні гречки на лучних, болотних торфових ґрунтах, які містять більші запаси води, що надзвичайно важливо для забезпечення нею рослин у період плодоношення.

При розміщенні посівів гречки необхідно враховувати близькість лісу, у степових районах - полезахисних лісових смуг і природних водоймищ. Ліс добре захищає рослини, особливо з північного напряму, від весняних і осінніх заморозків, а також від вітру під час цвітіння гречки. В лісі і лісових смугах гніздяться комахи-запилювачі, що сприятливо відбивається на повноті запилювання і урожаї.

Кращими попередниками проса вважають ті, що залишають поле чистим від бур'янів та з достатнім запасом поживних речовин. Насамперед це удобрені озимі, картопля і кукурудза. Високий урожай на польових землях просо також дає після багаторічних бобових і бобово-злакових трав та після озимих, льону. Просо позитивно реагує на застосування добрив, зокрема органічних, і їх треба обов'язково вносити, якщо поле під попередник не удобрювали.