Розділ «3. СІВОЗМІНИ В ЗЕМЛЕРОБСТВІ УКРАЇНИ»

Із розглянутого короткого огляду розвитку теоретичних основ сівозміни до середини XX ст. видно, що в певні історичні періоди розвивалася то одна, то інша теорія необхідності чергування культур, але переважала теорія живлення і вологозабезпеченості рослин.

Усі ці теорії обґрунтовували необхідність чергування культур, але однобоко, тоді як науковий метод потребує врахування взаємодії всіх факторів, що зумовлюють ефективність чергування культур у сівозміні. Саме з таких позицій до цього питання підійшов академік Д. М. Прянішніков, об'єднавши в чотири групи всі причини, які зумовлюють необхідність чергування культур у сівозміні:

1) хімічні основи сівозміни, або вплив правильного чергування культур на умови живлення рослин;

2) фізичні основи сівозміни, або вплив правильного чергування культур на агрофізичні властивості та вологість ґрунту;

3) біологічні основи сівозміни, або вплив правильного чергування культур на зменшення забур'яненості сільськогосподарських культур, кількість шкідників та збудників хвороб;

4) економічні основи сівозмін, або організаційно-господарське їхнє значення. Подальші дослідження з питань сівозмін дали можливість зробити два надзвичайно важливих висновки.

1. У міру інтенсифікації землеробства (хімізація, меліорація та ін.) і застосування високої агротехніки науково обґрунтоване чергування культур забезпечує краще використання добрив, зрошувальної води, дає змогу розширити склад попередників для багатьох культур. Одночасно зростає значення біологічних причин чергування культур.

2. В умовах інтенсифікації землеробства є можливість спеціалізувати сівозміни, тобто насичувати їх головними культурами і застосовувати повторні посіви однієї й тієї самої культури.

3.1.2. Беззмінні посіви сільськогосподарських культур

При повторному й беззмінному вирощуванні продуктивність сільськогосподарських культур зменшується, що засвідчують численні тривалі досліди. Так, на Ро-тамстедській дослідній станції (Англія) урожайність озимої пшениці протягом 125 років у беззмінних посівах знизилася більше як у два рази, а при застосуванні добрив вона хоч і не зменшувалася, однак була значно нижчою, ніж у сівозміні. У подібних дослідах у Галле (Німеччина) урожайність жита через 70 років у беззмінних посівах знизилася на 63%, а в дослідах на Чарторийському дослідному полі (Житомирська обл.) вона в беззмінних посівах на фоні М40Р30К30 зменшувалася на 32% порівняно із сівозміною. Середня урожайність цієї культури у беззмінних посівах протягом більше 100 років на Полтавському дослідному полі становить 6-7 ц/га.

Залежно від реакції на повторне вирощування культури поділяються на такі групи:

1) дуже чутливі, урожайність яких у повторних посівах або при частому поверненні на попереднє місце різко знижується (цукрові буряки, льон-довгунець, соняшник);

2) середньочутливі, урожайність яких при повторному вирощуванні знижується мало і за відповідної технології їх можна вирощувати два роки підряд (озимі зернові, овес, ячмінь);

3) малочутливі, здатні забезпечувати досить високий урожай протягом кількох років при повторному вирощуванні (бавовник, тютюн, картопля, коноплі, кукурудза, рис).

Так, дослідженнями Є. М. Лебедя (1988) встановлена можливість повторних посівів кукурудзи в сівозмінах на одному й тому самому полі, а також більш тривалої сівби (до 26 років) на постійних ділянках. Кращою культурою переривання беззмінності кукурудзи в Степу є горох, гіршою - ячмінь, а соняшник займає проміжне положення. При цьому переривання беззмінності кукурудзи іншими культурами сівозміни позитивно впливає лише в рік прямої дії заходу.

Випадки значного зниження урожайності при беззмінній сівбі деяких культур називають ґрунтовтомою. Відомі льоновтома, буряковтома, конюшиновтома та ін. В агрономічній науці постійну увагу приділяють виявленню причин ґрунтовтоми. З'ясовано, що існує багато загальних причин, але для окремих культур встановлено й специфічні: для льоновтоми - поширення грибних захворювань, зокрема фузаріозу; для буряковтоми - поширення нематоди; для конюшиновтоми - збіднення ґрунту на фосфор і калій; для соняшниковтоми - поширення вовчка. Але цим не вичерпуються причини ґрунтовтоми. Навіть при усуненні цих причин при беззмінній культурі врожаї залишаються нижчими, ніж при правильному чергуванні культур.

За даними Б. М. Рожественського (1948), найстійкішими в беззмінних посівах виявилися ячмінь, кукурудза та яра пшениця, а найменш стійкими - цукрові буряки, озима пшениця й просо.

У дослідженнях !нституту цукрових буряків УААН на чорноземах типових ма-логумусних Носівського відділення Чернігівської сільськогосподарської станції особливо вибагливими до сівозміни виявилися цукрові буряки й озима пшениця, тоді як кукурудза, картопля, а при застосуванні добрив - і ячмінь та овес забезпечували досить сталі врожаї і за тривалого (10 років) беззмінного вирощування.

Залежно від реакції на беззмінне вирощування вчені Німеччини розподіляють польові культури на три групи.

1. Стабільні або самосумісні культури, які можна протягом кількох років вирощувати на одному місці без істотного зниження врожаю. Це - жито, кукурудза, люпин жовтий, серадела, озима вика, квасоля, соя, тютюн, коноплі, просо, картопля (на полях, де немає нематод).