Розділ «7.2.3. Ведення землеробства в Степу»

У річному ході найбільше зростання сумарної радіації спостерігається від зими до весни. У березні сумарна радіація збільшується порівняно з лютим від 44-48% на півночі до 38-40% у південному Степу, зокрема в Криму. Найістотніше зменшення її (на 35-45%) спостерігається від жовтня до листопада і зумовлено зменшенням прямої радіації. Добові суми сумарної радіації більші, ніж за умов хмарності: у грудні у 2,0-2,7 разу, у червні - в 1,2-1,4 разу. Добові суми збільшуються від грудня до червня в 5-7 разів. За ясної погоди добова і річна динаміка сумарної радіації проста - з одним максимумом у близькополуденні години протягом доби і максимумом улітку протягом року.

У сільському господарстві використовують ряд науково обґрунтованих агротехнічних заходів для регулювання, збільшення або зменшення кількості сонячної радіації, одержуваної окремою рослиною. Серед них поширені: проріджування посівів, зменшення або збільшення норми висіву, напрямку сівби, насадження куліс, сумісні посіви, екранізація рослин захисною плівкою, додаткове штучне освітлення тощо.

Рослинні ценози - це складна оптична система, яка здатна перерозподіляти потік сонячної енергії. Основним фактором, від якого залежить поглинання і пропускання ФАР, є відношення площі листової поверхні до площі поля. Встановлено, що найбільше ФАР поглинається тоді, коли площа листової поверхні перевищує площу поля в 4 рази і більше, тобто коли вона становить не менше ніж 40 тис. м2 на 1 га.

Поглинання ФАР залежить від густоти стояння рослин у посівах. Для кожної культури вона різна. Оптимальна густота стояння для озимої пшениці становить 3-3,5 млн. шт./га (табл. 52), ярих зернових 3,5-4, кукурудзи на зерно 45-55, цукрових буряків 80-100, картоплі - не менше ніж 50-60 тис. шт./га.

У збільшенні поглинання сонячної радіації важливе значення має спосіб сівби. Для рівномірного використання сонячного світла застосовують сучасні способи сівби: пунктирні, вузькорядні, смугові, перехресні. Зернові хліба не можна висівати дуже густо, щоб рослини не затінювали одна одну і внаслідок цього не вилягали. Льон, навпаки, висівають густіше, щоб стебла були тонші, із кращою якістю волокна. При вирощуванні просапних культур важливе значення має вчасне прорідження рослин, якщо з цим запізнитися, то рослини від нестачі світла "стікають". Для поліпшення світлового режиму необхідно вчасно знищувати бур'яни, оскільки вони забирають у культурних рослин, крім поживних речовин і води, багато світла.

Таблиця 52

Поглинання ФАР посівами озимої пшениці, МДж га/хв. (за даними В. П. Гудзя)

Температурний режим. Життєдіяльність рослин можлива лише тільки в межах певного інтервалу температур. Потреба в теплі неоднакова в різних культур і в однієї рослини протягом періоду розвитку. Для кожної фази росту і розвитку рослин існують мінімальні, оптимальні і максимальні температури.

Протягом року показники температури відрізняються між собою. Середня температура повітря найхолоднішого місяця - січня коливається від мінус 8°С на північному сході зони до мінус 2°С на південному заході та в степовій частині Криму. Абсолютний мінімум температури змінюється від мінус 42°С до мінус 20°С, вони бувають один раз на 50-60 років. Середньодобова температура лютого наближається до січневої. Зима характеризується тривалими та інтенсивними відлигами з підвищенням температури до 15-18°С.

Зима в Степу нестала, з частими відлигами, інколи температура підвищується до + 10-15°С. Сніг тане, частина ґрунту цілком розмерзається, збагачуючи його вологою. За зимовий період буває 6-7 таких глибоких відлиг.

Весна починається найраніше на півдні Одеської області - 17 лютого та в степовому Криму - 21 лютого. На півночі весняні процеси (перехід температури через 0°С, розмерзання ґрунту) настають пізніше - на Херсонщині 2 березня; на Кірово-градщині 14 березня; в Луганській області 16 березня; на Донецькому кряжі 25 березня. Починаючи з березня температура кожного наступного місяця підвищується на 4-8°С, а влітку на 1,5-4°С. Влітку спостерігаються високі і сталі температури без значних змін на території зони. Середня температура найтеплішого місяця - липня на півночі зони становить 21 °С, а на півдні 23°С. Абсолютні максимуми температури досягають 39-41°С.

У період зерноутворення (третя декада червня - перша декада липня) середньодобова температура на півночі зони становить 18,5-22°С, на півдні 19,5-23°С. Ймовірність високих температур (25-30°С) при таких середніх багаторічних температурах становить 4‑17%.

Перехід середньодобової температури повітря до плюсових температур у Південному Степу припадає на першу декаду березня, за винятком південно-західних районів Одеської області та Криму, де цей перехід відбувається в третій декаді лютого. Тривалість періоду з плюсовими температурами у східних районах зони дорівнює 240 днів, а в крайніх південно-західних районах і в Криму - 305, на решті території 250-280 днів.

Початок вегетаційного періоду, який приблизно збігається з переходом середньодобових температур через УС, у південному Степу настає в кінці березня, в північному Степу - на початку квітня. В сільськогосподарському виробництві важливо враховувати перехід температури повітря через 0, 5, 10 і 15°С.

Для більшості районів північного Степу морозонебезпечний період навесні триває 10-20 днів. У районах з розчленованим або підвищеним рельєфом він затягується до 20 днів і більше за рахунок пізніших строків закінчення весняних заморозків. У теплішому південному Степу морозонебезпечний період не перевищує 10 днів. Початок періоду з середньою добовою температурою вище 15°С, що збігається з початком най-інтенсивнішої вегетації, в зоні Степу припадає на другу декаду травня, а кінець цього періоду в північному Степу - на другу і в південному - на третю декаду вересня.

Для визначення теплозабезпечення сільськогосподарських культур найчастіше користуються сумами середньодобових температур вище 10°С (сумами активних температур). Середні багаторічні суми активних температур у північному Степу коливаються від 2900 до 3100°С, а в південному - від 3200 до 3500°С. Суми цих температур з імовірністю до 90% дещо менші; в північному Степу вони становлять 25503000°С, а в південному - 3000-3200°С.

Отже, на півночі зони щороку можуть достигати середньостиглі та середньопізні, а на півдні - й пізні сорти кукурудзи, винограду та інших теплолюбних культур. Цих ресурсів тепла достатньо для вирощування післяжнивних культур. Проте умови зволоження тут дуже обмеженні, тому вирощування післяжнивних культур може бути адаптованим лише за умов зрошення.

Вологозабезпечення культур. Вода є регулятором температури рослини: волога випаровується через листки, що знижує температуру і запобігає перегріву рослин. Близько 0,2-0,3% увібраної рослинами води витрачається на утворення маси рослини, а понад 99% випаровується, забезпечуючи транспортну роль і теплозахисний ефект. Випарування води листками та іншими надземними органами називається транспірацією. Завдяки транспірації в клітинах листків виникає всисна сила, яка забезпечує переміщення води з розчиненими в ній речовинами від коренів до листків. Якщо процес випарування води рослиною переважає надходження її з ґрунту, рослина втрачає тургор і в'яне. У такій рослині знижується інтенсивність фотосинтезу, посилюються процеси гідролізу і розкладу органічних речовин, бо порушується узгодженість дій ферментів.

Ступінь відповідності потребам рослин для формування високих урожаїв запасів продуктивної вологи, яка є в ґрунті, називають вологозабезпеченістю рослин. Для багатьох культурних рослин велике значення має зволоження орного шару ґрунту (0-20 см), де розміщена основна маса кореневої системи. Зниження запасів продуктивної вологи в цьому шарі нижче 20 мм починає негативно впливати на формування врожаю.

Для оптимального проходження біологічних процесів сільськогосподарські рослини потребують певної кількості засвоюваної вологи. Не завжди ця кількість відповідає потребам. Надмірна зволоженість порушує повітряний режим, внаслідок чого пригнічується розвиток рослин. Але в степовій зоні вологозапаси частіше бувають недостатні, а ґрунтові пори надмірно заповнені повітрям. Рослини пригнічуються надмірним висушуванням і при різкій нестачі вологи гинуть. Таким чином, вологозабезпеченість в основному визначається співвідношенням кількості вологи, яка є в ґрунті, і тієї кількості, яка потрібна для нормального розвитку рослин.