Розділ «1. НАУКОВІ ОСНОВИ ЗЕМЛЕРОБСТВА»

Основними джерелами надходження води в кореневмісний шар є атмосферні опади, а також підґрунтові води за умови неглибокого їх залягання. Значно менше значення в балансі кореневмісного шару ґрунту відіграє вода, що утворюється під час конденсації водяної пари, які надходять з атмосфери та з глибоких шарів ґрунту.

Головними складовими витратної частини балансу вологи є стік її за межі кореневмісного шару, випаровування в атмосферу та використання рослинами.

Ураховуючи основні джерела надходження та витрат вологи в ґрунті, загальне рівняння водного балансу можна виразити такою формулою (за І. І. Назаренком):

де В0 - запаси вологи на початку спостережень; Ос - сума опадів за весь період спостережень; Вг - кількість вологи, яка надійшла з ґрунтових вод; Вп - кількість вологи, яка надійшла з водяної пари;

Вн - кількість вологи, яка надійшла в результаті поверхневого притоку води; Вб - кількість вологи, яка надійшла від бокового притоку ґрунтових вод; Ев - кількість води, яка випарувалася з поверхні ґрунту за весь період спостережень;

Ет - кількість води, яка витратилась на транспірацію;

Ві - волога, яка інфільтрувалась у глибинні горизонти ґрунту;

Впс - кількість води, яка втратилась у результаті поверхневого стоку;

Вд - запас вологи в ґрунті в кінці періоду спостережень.

Величини лівої частини рівняння - прибуткові джерела балансу, правої частини - витратні.

При розрахунках водного балансу запаси води в ґрунті вираховують для кожного генетичного горизонту (тому, що вони відрізняються за щільністю та вологістю ґрунту), а потім підсумовують по досліджуваній глибині. Запас вологи в горизонтах виражають у т/га або м3/га і розраховують за формулою

де Cw - запас води, т/га;

W - польова вологість ґрунту, %;

d - рівноважна щільність ґрунту, т/м3;

h - товщина шару ґрунту, м.

Для вивчення водного режиму ґрунту в землеробстві використовують такі водно-фізичні константи: повна вологоємкість (ПВ); найменша (польова) вологоємкість (НВ); вологість розриву капілярного зв'язку (ВРК); вологість в'янення (ВВ); вологість стійкого в'янення (ВСВ); максимальна гігроскопічність (МГ); максимальна адсорбційна вологоємкість (МАВ).

За рухомістю в ґрунті вологу поділяють на легкорухому, середньорухому, малорухому і нерухому.

Розрізняють такі категорії доступності води для рослин: надмірна (в ґрунті нестача О2); легкодоступна; середньодоступна; важкодоступна; дуже важкодоступна і недоступна.

Її регулювання здійснюється за двома основними напрямками: боротьба за нагромадження можливо більшої кількості води і збереження її запасів у ґрунті в районах з недостатнім і нестійким зволоженням; боротьба із перезволоженням на місцевостях, що відзначаються надмірним зволоженням ґрунту.

Заходи по нагромадженню і збереженню води в ґрунті повинні бути спрямовані на підвищення водопроникливості, зменшення водопідйомної і випаровувальної здатності ґрунту. У процесі водопроникності розрізняють два етапи: поглинання води до насичення ґрунту і фільтрацію. Поглинання води залежить не тільки від дії сили тяжіння, а й від усмоктувальної сили ґрунту. Величина останньої сили тим менша, чим більша вологість ґрунту.