Розділ «7. СИСТЕМИ ЗЕМЛЕРОБСТВА»

- під кукурудзу на силос проводиться безполицевий обробіток, який включає післяжнивне лущення, повторне лущення важкою дисковою бороною із зароб-кою гною та розпущення плоскорізами на 23-25 см;

- під льон обробіток ґрунту включає післязбиральне лущення і культивацію злущеного поля в міру появи бур'янів, а в першій половині жовтня розпущення ґрунту плоскорізами (табл. 46-48).

Таблиця 46

Система обробітку дерново-підзолистого супіщаного ґрунту в зерно-льоно-картопляній сівозміні центрального Полісся

Таблиия 47

Система обробітку дерново-підзолистого супіщаного ґрунту в зерно-просапній сівозміні правобережного Полісся

Таблиця 48

Система обробітку дерново-середньопідзолистого супіщаного ґрунту в плодозмінній сівозміні південної частини правобережного Полісся

Система удобрення культур

Дози внесення гною під окремі культури залежать від виду цього органічного добрива. Підстилковий гній перш за все необхідно вносити під просапні культури, насамперед коренеплоди. Оптимальними дозами для кормових буряків 60-80 т/га, цукрових буряків 30-50 т/га, овочів, кукурудзи 30-40 т/га, картоплі 30-60 т/га за умови сумісного застосування з мінеральними добривами. Коли ж вносять тільки гній, то його дозу підвищують на 30-40%, а при переході на біологічне землеробство - не більше ніж удвічі.

Безпідстилковий гній в екологічному плані спричинює загрозу забруднення навколишнього середовища частіше, ніж при використанні підстилкового гною. Оптимальні дози безпідстилкового гною і продуктів його переробки становлять для просапних культур 200-300 кг/га загального азоту, для озимої пшениці і ярих зернових культур 100-150 кг/га. У разі використання мінеральних добрив норму безпідстил-кового гною зменшують на 30-50%. Під високоврожайні кормові культури (кормові буряки, кукурудзу на силос, редьку олійну) і при підживленні злакових трав можна підвищувати дози безпідстилкового гною до 400 кг/га загального азоту з повною заміною ним мінеральних добрив. При використанні таких високих доз добрив повторне їх внесення в цьому полі доцільне не раніше, ніж через 2-3 роки.

Пташиний послід - найбільш концентроване органічне добриво, тому при його використанні слід ретельно дотримуватися встановлених доз та рівномірності внесення. Оптимальні дози термічно висушеного пташиного посліду для просапних культур 5-40 т/га, напіврідкого - 10-20, рідкого 50-70, компостів 30-60 т/га, а під зернові культури відповідно вдвічі нижчі.

Сечу та гноївку використовують як основне добриво і для підживлення. Щоб запобігти втратам аміаку, їх необхідно негайно заробляти в ґрунт після внесення. В середньому ці добрива вносять у дозі 10-15 т/га, під овочеві 10-20, для підживлення лук і пасовищ 10-20, технічних культур при першому підживленні з боку рядків 5-7, другому - всередину міжрядь у нормі 8-10, озимої пшениці перед боронуванням 3-4 т/га.

Якщо використовують солому на добриво, то тимчасові втрати азоту з ґрунту компенсують додатковим внесенням 10-15 кг мінерального азоту або 6-8 т безпід-стилкового гною на кожну тонну внесеної соломи. Мінеральний азот вносять у формі сульфату амонію або аміачної селітри. Подрібнену солому заробляють спочатку на глибину 8-10 см дисковими знаряддями, а потім заорюють на потрібну глибину.

Зважаючи на постійне скорочення запасів торфу, цей природний резерв слід використовувати дуже раціонально. Торф - добрий адсорбент і консервант, тому при виготовленні з нього компостів підвищується рухомість речовин торфу, а також він запобігає втратам рідкої фази органічних добрив. Співвідношення між торфом і гноєм при виготовленні компостів повинно становити взимку 1:1, а у весняно-літній період - не більше ніж 2:1. До торфу під час компостування з гноєм додають попіл, фосфоритне борошно, до дуже кислих торфів - 2-2,5% вапна. Норми внесення тор-фокомпостів під різні культури встановлюють приблизно такі самі, як і для підстилкового гною або на 10-15% вищі.

Оптимальними нормами провітреного сапропелю для просапних культур є 5060, для зернових - 30 т/га. Кращий ефект забезпечує сумісне застосування сапро-пелів із середніми дозами мінеральних добрив, а також сапропеле-гнойові компости при співвідношенні 1:1. Провітрений (але не пересушений) мул ставків вносять переважно на прилеглі до водойми площі в дозах 100-150 т/га під просапні та овочеві культури.

Джерелом поновлення органічної речовини в сучасному землеробстві можуть бути осади стічних вод очисних споруд комунального господарства і промисловості. Проте сучасна технологія їх одержання допускає високий вміст важких металів, фенолів, ціанідів, мийних засобів, які можуть стати джерелом інфекційних і гельмінтозних хвороб. Для запобігання цьому осади стічних вод необхідно провітрювати в польових буртах не менше 1-2 років, а за можливості їх слід компостувати з різними наповнювачами природного походження. Провітрені осади вносять лише з дозволу санітарно-епідеміологічної служби в дозах, що обмежуються вмістом загального азоту для просапних культур (крім овочевих) не більше 300, зернових - 150 кг/га. За наявності в осаді важких металів, що перевищують гранично-допустимі концентрації, дозу його обмежують згідно з існуючими розрахунковими методами. На очисних спорудах країни осади стічних вод щороку становлять близько 20 млн. т.

Оптимізувати поживний режим дерново-підзолистих ґрунтів та поліпшити їхні агрофізичні властивості можна, застосовуючи органічні добрива водночас із мінеральними, причому для досягнення бездефіцитного балансу гумусу на цих ґрунтах доза органічних добрив повинна бути 12-15 т/га.

Зелені добрива - це агротехнічний засіб підвищення родючості ґрунту і урожайності сільськогосподарських культур шляхом приорювання чи іншого використання цілих рослин (або їх частин), що вирощуються з цією метою. Вважається, що культури-сидерати, які дають 200-300 ц/га зеленої маси, утворюють кількість перегною, еквівалентну 8-12 т/га гною, тобто майже 4% від зеленої маси.

Сидерація має дві основні форми: самостійну і проміжну. При самостійному вирощуванні зеленого добрива поле протягом усієї вегетації зайняте сидератом і в цей рік не дає продукції, що призводить, як правило, до зниження продуктивності сівозміни. Така форма сидерації застосовується на дуже бідних ґрунтах. При проміжному вирощуванні зеленого добрива сидерат використовує лише частину вегетаційного періоду і вирощується в проміжку, вільному від основної культури, тобто вегетує до сівби або після збирання основної культури. Остання форма сидерації характерна для інтенсивного землеробства.