Класифікація витрат за характером поведінки
Згідно з цією класифікацією, основною ознакою є залежність зміни витрат у зв'язку із зміною якого-небудь базового показника. Як останнє зазвичай використовується об'єм проданих товарів. У відповідності з цією ознакою витрати підрозділяють на два види: фіксовані (постійні) і змінні.
Змінні витрати — це такі витрати, які міняються (в цілому) прямо пропорційно збільшенню або зменшенню об'єму виробництва і продажів (в припущенні, що витрати на одиницю продукції залишаються майже постійними, стабільними).
Постійні витрати — це такі витрати, які не міняються, коли міняється рівень виробництва і продажу за якийсь певний період часу (наприклад, рік). До змінних витрат належать витрати на сировину і матеріали, енергію і комунальні послуги (що використовуються в процесі виробництва), комісійні з продажів (якщо вони визначаються об'ємом продажів), зарплата робітникам (за умови, що вона може бути збільшена або зменшена при збільшенні або зменшенні об'єму виробництва). Прикладами фіксованих витрат є витрати на амортизацію будівель і устаткування, амортизацію передопераційних витрат, оренда і лізинг (які не змінюються при зміні об'єму продажів і об'єму виробництва), відсотки по кредитах, заробітна платня службовців, що управляють, контролерів (яка за припущенням не змінюється при зміні рівня виробництва), загальні адміністративні витрати.
Деякі з цих витрат, наприклад, заробітна платня або загальні адміністративні витрати, можуть змінюватися не зовсім прямо пропорційно об'єму і в той же час не бути постійними. Вони можуть бути позначені як змішані (напіввідмінні). Такі витрати можна розділити на змінні і постійні компоненти і розглядати їх окремо. Розглянемо класифікацію витрат більш детально, додаючи цьому розгляду кількісний зміст. В процесі цього аналізу нас, в першу, чергу цікавитимуть ті характеристики витрат, які залишаються незмінними в процесі зміни об'єму виробництва і продажу. Ці характеристики називаються інваріантами. Внаслідок своєї низовини інваріанти є основою рішення задач планування.
Слід зазначити, що постійні витрати можуть мінятися при істотній зміні об'єму виробництва. Причому ця зміна носить, як правило, стрибкоподібний характер. Наприклад, при збільшенні об'єму виробництва може виникнути потреба в орендуванні додаткового виробничого приміщення і купівлі нового устаткування, що приведе до збільшення постійних витрат на суму орендування платежів нових приміщень, а також експлуатаційних і амортизаційних витрат по новому у статку вапню. З урахуванням відзначеної особливості постійних витрат вводиться поняття релевантного інтервалу зміни об'єму реалізації продукції, протягом якого величина сумарних постійних витрат залишається незмінною.
Для вирішення задачі класифікації витрат і розділення змішаних витрат використовуються два підходи:
• суб'єктивний;
• статистичний.
Суб'єктивний підхід припускає вольове віднесення витрат до змінних або постійних, базуючись на неформальному досвіді дослідника.
Статистичний підхід базує свої висновки на аналізі наявних статистичних даних. Даний підхід прийнято вважати більш об'єктивним, оскільки він полягає в аналізі конкретних даних за деякі минулі періоди (місяці) і побудові на цій основі залежності сумарних витрат від об'єму реалізації продукції.
Суть всіх методів, що використовуються в рамках статистичного підходу, базується на кінцевому представленні сумарних витрат, яке графічно ілюструється на рис. 4.3.
На основі конкретних даних будується пряма, яка, апроксимуючи фактичні дані, дає уявлення про залежність сумарних витрат від об'єму реалізації. Точка перетину цієї прямої з вертикальною віссю є оцінкою постійних витрат.
Для побудови економіко-математичної моделі між показниками, що не мають функціонального зв'язку, можна використовувати кореляційно-регресійний аналіз. Рівняння 3-факторної множинності регресі! задається у вигляді формули (4.1):
(4.1)
№у — результативний показник; а0, а1, a2, a3 — невідомі параметри регресії, які потрібно знайти; х1, х2, х3, х4 — чинники.
Рис. 4.3. Графічне представлення витрат
В якості результативного показника обрано фактичну собівартість готової продукції, в якості чинників: х1 — середньорічний залишок обігових коштів; х2 — кредиторська заборгованість за товари, роботи, послуги; х3 — виробіток на одного працівника.
У табл. 4.3 наведені вихідні дані чинників і результату за п'ять років поквартально.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Контролінг процесів господарської діяльності» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 4. УПРАВЛІННЯ ВИТРАТАМИ ПІДПРИЄМСТВА“ на сторінці 9. Приємного читання.
