Звістка про появу в офісі податківців налякала Павла.
— Слухай, я постараюся купити квитки з Лос-Анджелеса на сьогодні. Тоді буду в Києві до вихідних. Сподіваюся, це просто помилка, адже якщо в податківців є до нас претензії, справи погані. Подзвоню перед вильотом. Заспокой Тараса і всіх хлопців, скажи, що усе владнається.
Повісивши трубку, Павло почав розмірковувати. Підійшовши до вікна, подивився убік лісу: кілька днів тому він бачив неподалік сімейство лисиць. Поки варилась кава, вийшов за газетою і пробіг очима заголовки. На зворотному шляху зупинився і подивився довкола. Зненацька Павло зрозумів, що вперше думає про поїздку до Києва без задоволення.
Ще недавно Павло не міг дочекатися посадки. Коли літак пройшов крізь шар хмар, він замилувався відображенням сонця в золоті церковних куполів. Нічого дивовижнішого Павло не бачив.
Батьки його виїхали з Києва під час Другої світової війни й у 1951 році оселились в США. Хлопчиком він вчився говорити відразу на двох мовах — англійській та українській — і виявився найздібнішим з дітей: закінчивши інженерну школу на Східному узбережжі, він три роки проробив системним аналітиком у Кремнієвій долині, після чого вступив на курс МВА в одній з провідних бізнес-шкіл Західного узбережжя. Ще не одержавши диплома, він заснував свою компанію — Customer Strategy Solutions, що спеціалізувалася на програмному забезпеченні для систем обробки замовлень.
Бізнес виявився успішним: через п'ять років компанія нараховувала 35 чоловік, а річний доход складав $ 40 млн. Не заспокоївшись на досягнутому, Жук разом із другом Костянтином Гнатюком вирішив створити центр розробки програмного забезпечення в Києві. Гнатюк, британський підданий українського походження, одержав спеціальність в політехнічному університеті Ньюкасла. Вони познайомилися багато років тому в Британії, куди Павло приїжджав по студентському обміну. їх зблизили любов до футболу і спільні корені.
До Customer Strategy Solutions Гнатюк обіймав посаду віце-президента київського відділення німецької компанії, що продавала в СНД пестициди і добрива. Вона працювала на Україні вже шість років, але приносити прибуток стала зовсім недавно. Коли рік назад подзвонив Павло і поділився своєю ідеєю створити програмістський центр, Гнатюк запевнив друга, що в будь-який момент залишить стару роботу і займеться облаштованістю нової фірми.
Компаньйони — хоча вони майже не говорили про це — вважали, що займаються чимось більшим, ніж просто бізнесом: їм здавалося, що їхнє повернення буде сприяти відродженню країни. Павло не сумнівався, що посоромить скептиків, що попереджали його про політичну нестабільність і корупцію на Україні і що радили, як варто подумати, перш ніж започаткувати там бізнес. Він був упевнений, що вони занадто перебільшують.
Добрі наміри
Наступного дня Павло приземлився в аеропорті "Бориспіль". Усупереч звичаєві він почував себе незатишно. Гнатюк, що зустрічав його на своєму побитому "лендровері", схоже, сприймав те, що сталось просто як витрату бізнесу. По дорозі на квартиру, у якій зазвичай зупинявся Жук, він звернув увагу супутника на закусочні, що відкрилися, McDonald's і Wimpy — перше свідчення того, що західні компанії починають інвестувати в Україну.
— До речі, я не говорив тобі про засідання асоціації? — Гнатюк згадав, що Павло просив його простежити за результатами щорічного засідання Української асоціації розроблювачів програмного забезпечення, що тільки що завершилося. — Я дотепер під враженням. Знаєш, у нас уже працює більше 25 середніх ІТ-підприємств — не тільки в Києві, але і у Львові, Харкові і Дніпропетровську? Але ми — єдиний центр розробки софта, що входить до складу транснаціональної корпорації.
Ще на засіданні усі обговорювали, як дві українські фірми відбили в індійців контракт на розробку убудованих систем для великої американської корпорації. За прогнозами асоціації, у найближчі два роки український експорт ІТ послуг подвоїться. Жук миттєво відреагував:
— Ми вчасно почали тут бізнес, я в цьому не сумніваюся.
Вони використовували просту бізнес-модель. Як в Індії або Ірландії, на Україні можна було знайти безліч висококласних і по американських мірках недорогих програмістів. Тут з радянських часів існувала солідна науково-технічна школа. Після розпаду СРСР більшість програмістів і інженерів утратили роботу. Проте ВНЗ щорічно закінчувало 50000 фахівців.
Це було на руку Customer Strategy Solutions, потік замовлень у якої не припинявся, незважаючи на економічний спад у США. Компанія починала з установки готових систем реєстрації замовлень, але її співробітники все частіше обговорювали з клієнтами можливість розробки індивідуальних рішень. Для проектування нових систем потрібно було знайти велику кількість програмістів.
Під час попереднього приїзду Павла компаньйони побували в декількох університетах і політехнічних інститутах і зрозуміли, що Київ — джерело талантів. Усього за тиждень вони найняли 12 висококласних програмістів — молодих людей років двадцяти. Жук хотів, щоб у нього працювали найдосвідчений фахівці, і готовий був платити їм найвищу зарплату, щоб рівень життя співробітників був вищим, ніж у більшості українцю. Про це компаньйони домовилися ще до того, як почали шукати співробітників. Тому в київському підрозділі Customer Strategy Solutions рядовий програміст одержував 66000 гривень ($ 12000) у рік, тобто в два рази більше, ніж українські програмісти в середньому. Хоча це було вдвічі менше середньої річної зарплати російських програмістів ($ 24000) і в кілька разів менше зарплати їхніх американських колег ($ 75000-85000).
"Але деяким українцям цього мало", — подумав Жук, згадавши про мету своєї поїздки.
Витрати бізнесу
Зазвичай, Павло розумів, що, починаючи бізнес у країні, яка розвивається, прирікає себе на труднощі. У цьому він переконався, коли вони запускали програмістський центр. Перший удар по ентузіазму Павла нанесли в державній компанії "Дніпртелеком", куди компаньйони прийшли, щоб зробити замовлення на телефонізацію офісу.
Рівно о дев'ятій ранку вони ввійшли в кабінет старшого менеджера "Дніпртелекому" Василя Федоровича Малафєєнка (зустріч організував колишній колега Гнатюка). Вони чемно слухали Малафєєнка, який докладно розповідав, що оренда однієї лінії коштує на місяць 10 гривень (S 1,85) плюс щохвилинна плата в розмірі 0,5 гривні (9 центів). Вартість установки однієї лінії виявилася цілком розумною — 100 гривень ($ 18,50).
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Контролінг процесів господарської діяльності» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Організаційні аспекти управлінського обліку“ на сторінці 4. Приємного читання.
