Національні аспекти філософії освіти в Україні

Філософія освіти

І навіть за таких умов українські мислителі змогли не лише глибше оволодівати досягненнями західно-європейської науки та філософії, але й осмислювати сутність своєї власної національної культури. Це був складний шлях, який вдалося пройти завдяки функціонуванню братських шкіл, Острозького освітньо-культурного центру, ученого гуртка друкарні Києво-Печерської лаври, Києво-Могилянської академії. Більше того, коли з XVII ст. церква (українське православ'я) втрачає свою самостійність, національну самовизначеність, саме на долю діячів Києво-Могилянської академії випадає завдання розробки ідей, пов'язаних з національними особливостями українського народу. Щоправда, за зразком Київської академії у XVIII ст. при монастирях було відкрито ще чотири учбові заклади, представниками духовенства, які існували до 1786р. (доки Катерина II не відібрала землі у монастирів). Це Чернігівська школа (пізніше колегіум), Харківський колегіум (пізніше семінарія), Переяславський колегіум (пізніше перенесений до Полтави), Слов'янська семінарія (пізніше перейменована в Катеринославську).

З кінця XVIII ст. усе навчання в Україні проводиться лише російською мовою, а царський уряд активно протидіє усьому українському, національному. Хоча й тоді створювалися підручники українською мовою (арифметичні збірники

Степовика, Г. Кониського, буквар Т. Шевченка). Ідеї антропологізму Г. Сковороди - також продовження національної традиції. У своїй концепції "мікрокосму" він проголошує принцип індивідуалізму (притаманний українцям), зорієнтований на вищі моральні цінності. Мислитель високо цінує особистість, її свободу, можливість обирати свій власний життєвий шлях (принцип "сродної праці"), що й демонструє своїм власним життям. І це задовго до проявів романтизму у Ф. Ніцше та А. Шопенгауера. Саме пошуки "внутрішньої людини" надають творчості Г. Сковороди національного спрямування. Такі пошуки достатньо повно будуть завершені Памфілом Юркевичем (1827-1874) у "Філософії серця".

Ще одним підтвердженням того, що пошуки "внутрішньої людини" - національна традиція є й те, що ані П. Юркевич, ані П. Куліш, ані М. Гоголь та багато інших діячів, захоплених зазначеною проблематикою, не читали творів Г. Сковороди. Навіть, можемо це сказати і про Т. Шевченка, і про І. Котляревського.

А. Бичко зазначає: не зважаючи на те, що колонізована Україна не могла не реагувати на позитивістські ідеї, сконцентровані навколо "Великої Росії", у ХІХ - поч. ХХ ст. українська думка розвивається своїм особливим шляхом. І. Франко, М. Драгоманов свої позитивістські ідеї спрямували до гуманістичної проблематики. Людське буття в Україні завжди було мірилом натурфілософських ідей. О. Потебня, Л. Українка, О. Кобилянська, М. Коцюбинський та багато-багато інших культурних діячів дореволюційного періоду не зрадять національним аспектам філософських, культурних пошуків. Усі вони переймалися неповторною цінністю людської особистості. Така екзистенція увібрала в себе кордоцентризм, індивідуалізм, поліфонізм, потяг до знань, і проявиться вона в гуманістичних пошуках Антона Макаренка (1888-1939) та Василя Сухомлинсь-кого (1918-1970). їх прагнення були спрямовані на виховання активної, творчої, неповторної, індивідуальної особистості. Тож нашому поколінню ХХ ст. було що отримувати у спадок.

Але, на думку Ю. Федіва та Н. Мозгової, чию думку ми підтримуємо: "З усієї історії вітчизняної філософії чи не найскладнішим є післяреволюційний період 20-80-ті роки. ... вся українська філософія ... була "розмита", "розчинена" в єдиній пануючій тоді марксистсько-ленінській філософії з єдиними вимогами, єдиними завданнями, цілями і єдиним світоглядом". Але й тоді українська проблематика не згасала у творчості В. Юринця, С. Семковського, П. Демчука та ряду літературно-творчої інтелігенції (М. Хвильового, М. Зерова, М. Вороного, та ін .), за що вони увійшли в історію як "розстріляне відродження". Та все ж у Радянській Україні другої пол. ХХ ст. філософська школа Павла Копніна (1922-1971) знову вийшла на проблематику філософського гуманізму. Особливо важливими на той час були дослідження з історії вітчизняної філософії.

Але були й такі мислителі-патріоти, що емігрували з України через встановлення тоталітаризму, якого вони не сприймали. Знову ж таки, проживаючи далеко від батьківщини, вони не лише пройнялися чужою культурою, яку активно розвивали, але й зберегли свою українську самобутність та культуру. І не просто зберегли, але й збагатили. Це В. Винниченко, В. Липинський, Д. Донцов, Д. Чижевський, О. Кульчицький та ін.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Філософія освіти» автора Базалук О.О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Національні аспекти філософії освіти в Україні“ на сторінці 2. Приємного читання.

Зміст

  • ВСТУП

  • Поняття "філософія освіти", предмет і завдання

  • Основні методологічні концепції гуманітарного знання

  • Філософське розуміння сутності освіти у історичному контексті

  • Феномен античної філософської школи

  • Християнство та інститут освіти в епоху Середніх віків

  • Розвиток філософії освіти в епоху Відродження і Нового часу

  • Національні аспекти філософії освіти в Україні
  • Філософія освіти Григорія Сковороди

  • Освіта в Україні і світі (сучасні реалії)

  • Концептуальні засади філософії освіти в Україні та їх впровадження в педагогічну практику

  • Законодавчо-нормативне забезпечення освітянської галузі в Україні

  • Роль теорії еволюції у науково-філософському світогляді

  • Поняття "еволюція" у контексті науково-філософського світогляду

  • Поняття "буття" у контексті науково-філософського світогляду

  • Духовні виміри людського буття. Загальнолюдські цінності

  • Світоглядні засади особистості - основа педагогічної діяльності

  • "Золоте правило моралі" та його вплив на розвиток філософії освіти

  • Система освіти як транслятор норм і цінностей буття

  • Формування української ціннісно-нормативної моделі

  • Ціль і мета як відношення та передбачуваний результат