Розділ «ЧАСТИНА І ІСТОРІЯ ФІЛОСОФИ»

11. Рой М. История индийской философии: Греческая и индийская философия. - М: Изд-во иностранной литературы, 1958. - 547с

12. Чаттопадхьяя Д. История индийской философии. - М.: Прогресс, 1966. - 327с.

13. Чаттопадхьяя Д. Локаята даршана: История индийского материализма. - М., 1961. - 327 с.

14. Чаттерджи С., Датта Д. Введение в индийскую философию - М.: Издательство иностранной литературы, 1955.

15. Щербатской Ф. И. Избранные труды по буддизму. - М.: Главная редакция восточной литературы издательства «Наука», 1988. - 426 с.

16. Юнг К.-Г. Йога и Запад // Архетип и символ. - М.: Ренессанс, 1991. - С. 223-232.

4. АНТИЧНА ФІЛОСОФІЯ

4.1. Виникнення та загальна характеристика античної філософії

Античною[37] філософією називають сукупність філософських вчень, що розвивались у стародавній Греції та Риму впродовж майже тисячі років з кінця VII ст. до н. е. і до VI ст. н. е. Колискою європейської філософії є, безумовно, Греція. Колись у зоні, де виникала антична філософія, провідну роль довгий час відігравали єгипетська і месопотамська цивілізації. Самі вони були цивілізаціями землеробського типу а їх оточували племена, що займались скотарством. Що стосується власне Греції, то в найдавніший період значну роль у розвитку цього регіону відігравав о. Крит. На ньому на протязі 11 століть (з XXV до XIV ст. до н. е.) існувала так звана мінойська культура. У економічному відношенні це була морська торгівельно орієнтована цивілізація з тісними зв’язками з країнами Передньої Азії, та особливо з Єгиптом. Десь близько XIV ст. до н. е. вона була зруйнована, ймовірно грецькими завойовниками, чому сприяв і велетенський землетрус у середині XV ст. І все ж мінойська культура, якій було відоме лінійне (складове) письмо, поширилась і на материкову Грецію, де проіснувала, видозмінюючись, до IX ст. до н. е. Ця материкова цивілізація відома у науці під назвою мікенської, похідної від міста Мікени у східному Пелопоннесі. А сам Крит невдовзі після землетрусу був захоплений ахейцями, мешканцями материкової Греції (при використанні археологічної термінології саме їх і називають мікенцями). У творах Гомера ахейці - це самоназва греків героїчного періоду. Близько 1100 р. до н. е. Мікени були зруйновані.

Наприкінці XII-початку XI ст. у Грецію прийшли дорійці, одне з північних грецьких племен. Дорійці остаточно довершили руйнування мікенської цивілізації. Частина завойовників ставала землеробами, а інша частина йшла далі, засновуючи міста, що жили морською торгівлею. Саме у цих містах і почалося народження того величного вкладу у світову цивілізацію, яким може пишатися Греція.

Очищення від міфології, що була дуже поширеною на той час у Греції, йшло досить швидко і вже перед V ст. до н. е. виникаюча філософія звільнилась від неї. Від початку своєрідною рисою античної філософії був її постійний зв’язок з вченнями про природу, і деякий час погляди філософів стосовно природи навіть відіграють вирішальну роль і тому їх часто називали фізіологами[38]. Як для історії давньогрецької науки, так і для філософії є характерною чисельність протонаукових гіпотез і типів філософських вчень. Чим це можна пояснити?

Дехто пояснює це тим, що греки, маючи великі пізнавальні потреби, могли задовольнити їх тільки шляхом спостереження та аналогією і гіпотезою, що теж спирались на спостереження. Оскільки експериментальні методи ще були відсутні, то різноманітні гіпотези, що висувались для пояснення причин явищ, були рівноважними. Для філософії ж численність гіпотез означала багатоманітність типів філософського тлумачення світу.

Однак можна дати й інше пояснення. Феномен старогрецької думки мав характер вибуху, наслідки якого відчуваються досі. Цьому світовому явищу сприяли дві взаємопов’язані події: виникнення полісу і народження раціоналістичного мислення. Численність полісів дає численність типів філософії. Поліси - це незалежні міста-держави, що склалися у Греції періоду становлення філософії. Щоразу індивідуальний і відносно відособлений полісний устрій вимагав своїх окремих законів і старогрецька думка з самого початку була заклопотана пошуком об’єктивних підстав тих законів. У цей же час, в умовах становлення ранніх форм демократії слово (логос) ставало важливим інструментом політичного життя. Через це сталися зміни і в самій архітектурі міст, сформувалась нова структура соціального простору з центром на міській площі (агора), де проходили політичні дебати. „Софія, - зазначає французький дослідник Ж.-П. Вернан, - має своїм предметом не загальний світ природи, а світ людей. Які є елементи цього світу, якими є протидіючі сили, як встановити між ними гармонію і порядок, як об'єднати їх, аби стан конфлікту змінився станом порядку у місті, — ось коло питань, що цікавить її”[39]. Чому, в такому разі, греки все ж таки звертаються і до природи? Можливо тому, що вони шукали незалежні від людей, об’єктивні підстави для встановлення правильного політичного устрою, та, вважали, що немов закон, який управляє світом природи і світом людей - один.

Різноманітність типів філософських вчень, що виникали в Греції, зробили античну філософію школою, певною лабораторією філософського мислення для всіх наступних часів. Розвиток вчень ішов шляхом боротьби поглядів. Греки взагалі любили боротьбу, змагання (агон) не лише у прилюдних спортивних іграх (Олімпійські ігри почалися у Греції з 776 р. до н. е.), у суперництві драматургів, музикантів, але і у філософії. Суперечки філософів теж викликали у публіки велику зацікавленість.

Виникла антична філософія спочатку на околицях грецького світу - Мала Азія (міста Мілет, Ефес), Південна Італія (Сицилія, Елея), а потім у Аттиці (Афіни). У розвитку античної філософії прийнято виділяти такі періоди: досократівський, період античної філософської класики, період еллінізму, неоплатонічний.

4.2. Онтологічна проблематика у досократівський період розвитку античної філософії

До афінського філософа Сократа антична думка була здебільшого космоцентричною, спрямовувалась на космологію, тобто пояснення світу в цілому. Серед онтологічних питань частіш за все порушувались такі: як поєднані численне й єдине, як співвідносяться мінливість речей і їх усталеність, що є першою причиною (началом) всього сущого, або “Що є все?”. Питання про можливості й умови пізнання, тобто про все те, що прийнято називати гносеологією, в цей час ще активно не ставляться. Перші філософські школи, що виникли у Греції, саме й переймалися вказаними онтологічними питаннями і були дуже різноманітними. Розглянемо їх коротко.

У Іонії, де знаходилось місто Мілет, корені культури були дуже глибокими. Вже у II тисячолітті до н. е. тут мав місце високий рівень розвитку техніки й мистецтва, відзначався значний вплив Єгипту, Ассирії та Вавилону. У Мікенську епоху відбулася колонізація Малої Азії. Розвивалися мореплавство й торгівля. Середземне море стало відомим аж до Гібралтару. Спілкування з багатьма народами, з їх звичаями, релігіями, знаннями виявляло умовність, відносність усіх людських переказів та релігій, відкривало шлях до вільних досліджень та до раціоналістичної критики. Усе це сприяло урізноманітненню суспільного життя, розкладаються його старі форми, виникають нові. Виникає й потреба у законодавстві, котре забезпечило б міцний державний устрій. Серед відомих видів античних мистецтв з’являється вище - мистецтво політики, яким славилися перші грецькі мудреці (Солон, Піттак, Біант та ін.) Був серед них і Фалес, засновник давньогрецької філософії.

Фалес (640-562 р. до н. е.) - не тільки перший філософ Греції, а й перший вчений (математик, астроном). Подорожуючи світом у якості купця, він придбав багато знань у Єгипті, Вавилоні та у інших країнах. Переказують, що на основі розрахунків він передбачив сонячне затемнення 28 травня 585 р. до н. е. Фалес був непоганим радником у справах держави і в практичних справах. Бажаючи показати, що йому розбагатіти зовсім неважко, аби тільки було його хотіння, він одного разу, очікуючи великого врожаю олив, орендував усі олійні і тим самим надбав багато грошей.

Що стосується самої філософії Фалеса, то вона дійшла до нас всього у двох положеннях: 1) усе виникло з води; 2) усе наповнено богами [демонами, духами]. Згідно з Гегелем, філософія з’являється з постановкою питання про сутність, яке не тільки сформульоване, але й вирішене поза межами методології й термінології міфологічного мислення (без алегорій і персоніфікацій). Якщо погодитись з гегелівським критерієм філософії, то оті два висновки, яких дістався Фалес, і були за своїми якостями першими власне філософськими висновками.