Розділ ІІ Основні проблеми філософії права

Середні віки стали новим етапом у відносинах моралі і права. Мораль і право в цей період вже не були синонімами, розрізнялися як внутрішня сфера, так й «надіндивідуальна сила», тобто відбувалося становлення системи права, автономної від моральних настанов, і подальше теоретичне розмежування права та закону. Закон при цьому не втрачав свого абсолютного та тотального морального значення, а взаємостосунки права і моральності випливали з відповідності тим чи іншим релігійним цінностям середньовічного суспільства.

Можна сказати, що критерій цінності закону в середні віки був єдиним і для етичних, і для правових установлень. Він у найзагальнішому вигляді містився у відповідності будь-яких земних законів вищому, Божому розуму.

Інший стан речей був характерний для Нового часу. Саме в цей період відбувся кардинальний поворот як у визначенні змісту права та його самостійного ціннісного змісту, так і в підходах до моралі, що відразу ж знайшло своє відображення у праворозумінні та правозастосуванні.

Теоретичне осмислення ціннісної самостійності моралі і права як підстави для їх взаємодоповнення стало предметом дослідження у класичних концепціях Просвітництва, презентованих такими іменами, як Т. Гоббс, Д. Юм, Ш. Монтеск’є, Ч. Беккаріа, Вольтер, Ж.-Ж. Руссо. І хоча тема права в цих концепціях, як і раніше, залишалася темою моральної філософії, право вже осмислювалося не просто як конкретизація і деталізація моральних обов’язків, а як феномен, що здобуває свій вищий зміст та значення в сукупності з етичними категоріями. Іншими словами, ідеал і легітимність права вбачалися в його зумовленості мораллю.

Філософія природного права Нового часу розрізняла нормативний та аксіологічний підходи до права, вважаючи перший проявом інструментальних функцій права, а другий — виразом абсолютної цінності права. Тією мірою, в якій право мислилося в контексті свого безумовного ціннісного змісту, воно могло зіставлятися з мораллю у статусі різних, але взаємодоповнюючих ціннісно-нормативних систем.

У вченні Канта мораль і право виступають як такі, що взаємно припускають та взаємно доповнюють один одного: моральність індивіда з самого початку має сенс правоздатності (повної внутрішньої підготовленості до відповідального відправлення громадянських свобод), право ж (тією мірою, в якій воно є «істинним», чи «суворим правом») означає насамперед визнання публічною владою моральної самодостатності підданих і відмову від патерналістської опіки над ними.

Питання про співвідношення моралі і права в розглядуваній площині стало предметом дискусії й у російській філософсько-релігійній та юридичній літературі.

Усі численні теорії співвідношення права і моралі можуть бути зведені до декількох типів. Представники першого типу не проводять ніякої відмінності між правом і мораллю (частина слов’янофілів, наприклад К. Аксаков). Представники другого типу вважають, на противагу першому, що право і мораль не мають між собою нічого спільного (як правило, західники, наприклад Б. Чичерін). Представники третього типу розглядають право як частину моралі, «мінімум моральності» (В. Соловйов).

Очевидно, що зіткнення конкретних моральних і правових цінностей залишається характерною рисою взаємовідносин моралі і права й на сучасному етапі. Зазначимо, що ці відмінності притаманні у співвідношенні позитивного (а не природного) права і моралі та визначаються за такими критеріями:

- за походженням: право виникає разом з державою, а мораль — разом з суспільством;

- за формою виразу: право фіксується у певних документах, а мораль — у суспільній пам’яті та релігійних текстах;

- за засобом забезпечення: право гарантується силою державних органів, а мораль — силою суспільної думки;

- за структурною організацією: право систематизовано, а мораль безсистемна;

- за ступенем конкретності: право передбачає певну реакцію на конкретну дію, має регламентовану процедуру, більш динамічно, а мораль лише формулює загальні настанови без конкретизації дій, не передбачає певних санкцій та базується не на регламенті, а на суспільній думці і є більш консервативною.

Найповніше спільність ціннісних основ моралі і права втілюється в етико-правових конструкціях прав людини. Вона ж виявляється у фактичному збігу деяких правових і моральних норм, що таким спільним «дублюючим» регулюванням підкреслюють особливу значущість цінностей, які захищаються. До них належать насамперед цінності життя, свободи, власності. У цих випадках право і мораль взаємодіють один з одним як взаємодоповнюючі цінності. Отже, загальні риси моралі і права є такими. По-перше, нормативність, тобто наявність імперативних орієнтирів для поведінки людей і їх спільнот. По-друге, мораль і право виконують регулятивну функцію. По-третє, моральні і правові норми виникають до певної міри як відображення матеріальних відносин у суспільстві (первинна детермінація), а потім ці норми об’єктивуються у діяльності людей, сприймаються моральною і правовою свідомістю (вторинна детермінація) і знов відтворюються у матеріальних та ідеологічних відносинах людей.

Отже, мораль і право є необхідними та взаємозумовленими складовими загальної системи регуляції суспільних відносин. Разом з тим різноманітні цивілізаційні системи надають великого значення або релігійно-моральним нормам (ісламські країни), або правовим (західні демократії).

§ 3. Універсально-цивілізаційне і специфічно-культурне у правосвідомості

Ідея права являє собою фундаментальну ціннісну основу сучасної цивілізації. Однак світ не є культурним монолітом, у ньому існують і взаємодіють безліч різних культур. Неминуче виникає запитання: є ідеальні конструкції, з яких виведене право, єдині для всього людства чи вони залежать від особливостей того чи іншого культурного світу, тобто, якою мірою універсальну ідею права реалізовано в рамках тієї чи іншої культури?

Для нас важливо усвідомити можливості та межі реалізації універсальної ідеї права в українській культурі в процесі модернізації суспільства і реформування правової системи на засадах свободи і прав людини.

У розв’язанні проблеми співвідношення універсально-цивілізаційного і специфічно-культурного можуть бути виділені дві основні концепції: