Розділ «Частина І. Практикум»

розумієте?

а) "У шлюбному житті поєднана пара повинна утворювати ніби єдину моральну особистість";

б) "Все, що ми кажемо, повинно бути істинним, але ж це не означає, що ми зобов'язані публічно висловлювати будь-яку істину;

в) "Закон, що живе в нас, називається совістю. Совість, — власне, застосування наших вчинків до цього закону";

г) "Обов'язок! Ти піднесене, велике слово, в тобі немає нічого неприємного, що лестило б людям";

д) "Моральну цінність слід вбачати лише в тому, що вчинок здійснюється з почуттям обов'язку";

е) "Зречення свого внутрішнього переконання є вчинком низьким";

є) "Обов'язок перед самим собою полягає в тому, аби людина дотримувалася в самій собі людської гідності";

ж) "Праця — найкращий спосіб насолоджуватись життям".

202. "Велич великої людини виявляється у тому, як вона поводиться з маленькими людьми" (Карлейль Томас).

Що можна розуміти під поняттям "велич великої людини"?

203. Які висновки можна зробити із висловлень Я. Томаса? Міркуючи використайте основні категорії етики.

а) "Всі знедолені повинні з'ясувати собі лише одне: бути знедоленими безглуздо".

б) "Благословен той, хто знайшов свою справу в житті: більшого нам не дано".

в) "Геніальність — це, насамперед, видатна здібність бути за все відповідальним".

г) "Життя великої людини — це веселий танець, а битва і похід — боротьба з володарями й цілими царствами".

д) "Ідеал — у тобі самому. Перепони до досягнення його — у тобі ж. Твоє становище — той матеріал, із якого ти повинен здійснити цей ідеал".

е) "Людина не повинна скаржитися на часи; із цього нічого не виходить. Часи — нісенітниця: ну й що ж, на те й людина, щоб поліпшити їх".

є) "Я не вірю в колективну мудрість неосвічених індивідів".

204. "Немає сумніву, що люди, які так спокійно ставляться до смерті, завчасно про неї думали. Думка про неї, як про звичний кінець не стала для них несподіванкою. Вони бачили в смерті природне явище, закономірність життя, що постійно оновлюється. Вони звикли думати про неї як про звичайний кінець. І через це помирали, як повинна помирати людина, — без розгубленості, без паніки, з діловитим спокоєм. І це надавало їхньому життю якоїсь величності, навіть урочистості. Таке розуміння ставлення до смерті, можливо, навіть продовжувало життя цих людей, адже в їхньому житті був відсутній головний супротивник — тваринний, не завжди усвідомлений, страх" (М. Зощенко. "Повість про розум").