Розділ «Тема 6 Гроші української держави (1917 — 1920)»

Згідно з цим законом було необхідно:

• встановити єдину (уніфіковану) грошову систему в Україні;

500 гривень.УНР, 1918 р.

• припинити дію грошових засобів іноземних держав як засобів платежу в Україні;

• вилучити з обігу російські царські, думські гроші (окрім дрібних номіналів);

• провести обмін усіх російських грошей на українські до 15 лютого 1919 р.

Проте з великим запізненням згідно із законом Директорії УНР від 4 січня 1919 року українські гроші було визнано єдиним законним засобом виплат на території України. І хоч українська влада швидко втратила більшу частину території, все ж українські гроші мали більшу купівельну вартість, аніж «керенки», більшовицькі рублі чи «денікінки». Українські карбованці на звільнюваних територіях звичайно вимінювали за 4 радянські чи денікінські рублі. Щоб підвищити функціональне значення українських грошей і довіру до них у населення, Б. Мартос час від часу випускав на ринок значну кількість цукру, борошна, спирту та інші продукти, які були в розпорядженні уряду.

250 карбованців. Українська держава, 1919р.

Становище внаслідок проведення цих заходів дещо стабілізувалось.

1 березня 1919 року Мартос пішов у відставку, а новим міністром фінансів став В. Кривецький, а згодом — О. Чижевський.

У період Директорії було випущено п'ять грошових знаків: 10 крб.; 25 крб; 100 крб. (народна назва — «богданівка» — зображення Б. Хмельницького); 250 крб. (народна назва — «канарейки» — водяні знаки — зірки жовтого кольору); 1000 крб. — найвищий номінал (народна назва — «рябі», «гетьманки» — зображення жінки з булавою).

Законним платіжним засобом на теренах України були облігації внутрішньої позики. Основні їх номінали 50, 100, 1000 грн., випущені в Берліні.

Розмінні монети — шаги — у формі марок. Народна їх назва — «метелики». На звороті був напис: «Ходить на рівні із дзвінкою монетою».

З карбованці. ЖМУ.

1000 карбованців. Українська держава, 1919 р.

Коли на базарі вітер виривав з рук жінок ці клаптики паперу розміром 24 на 30 мм, вони спересердя казали: «Де там ходить — літає, наче метелик». Їх випускали номіналами 10, 20 (проект А. Середи), 30, 40, 50 (проект Г. Нарбута).

Враховуючи складну політичну ситуацію, яка була на той час в Україні, певних труднощів зазнавала й грошово-фінансова політика держави, посилився брак грошей на місцях. Тому окремі міста друкували власні гроші — так звані грошові знаки органів місцевого самоврядування з різними назвами (бони, чеки, розмінні знаки, розмінні білети) у багатьох містах України.

Зокрема, на Волині свої гроші друкували Кременець (розмінні білети вартістю 1, 2, 5 карбованців), Дубно (чеки вартістю 10 карбованців), Луцьк (розмінні знаки — 20 гривень), і у Галичині — Золочів (5 і 10 гривень), Тернопіль (бони — 2, 10, 20, 50 гривень), Збараж (бони — 1, 5,10 гривень), Сокаль (бони — 1 гривня).

20 листопада 1920 року за наказом Симона Петлюри уряд Директорії припинив свою діяльність, отож і відпала потреба у власних грошах.

Усього за часів існування Української держави випущено 24 грошових знаки. З них три — за час існування Центральної Ради, 16 — Гетьманату, 5 — Директорії.