Розділ «Тема 10 Формування грошової системи незалежної України (1991— 1999)»

Пункти обміну карбованців на гривні створювалися уповноваженими комерційними банками, до яких насамперед належали банки «Аваль», «Україна», «Промінвестбанк», Укрсоцбанк, Ощадний банк, Укрексімбанк та інші, які мали належним чином обладнані сховища, а також широку мережу установ і філій. Комерційними банками проводилася відповідна робота щодо забезпечення пунктів обміну необхідними кваліфікованими кадрами, технічними засобами, а місцеві органи влади вирішували питання забезпечення їх надійної охорони, збереження і перевезення цінностей, при необхідності забезпечували додатковими приміщеннями.

Усі установи банків, підприємства зв'язку, що проводили обмін карбованців на гривні, необхідно було оперативно забезпечити достатньою кількістю готівки. Ця проблема була вирішена шляхом створення на тимчасовій основі в базових комерційних банках резервних фондів Національного банку України і введення системи авансування.

У разі необхідності за розпорядженням Національного банку з базового комерційного банку могли одержати підкріплення гривнею і монетою інші банки. При відсутності коштів на коррахунках будь-який комерційний банк міг отримати в регіональному управлінні Національного банку України аванс гривневої готівки для здійснення обміну населенню українських карбованців на гривні з укладенням відповідного договору. При цьому використання авансів на інші цілі, включаючи поточні виплати заробітної плати, пенсій, стипендій та інші платежі, категорично заборонялося. Аванси на обмінні операції видавалися комерційним банкам спочатку на строк до двох днів, а пізніше в ході грошової реформи він був продовжений до п'яти днів з обов'язковим їх погашенням або поверненням невикористаної гривні.

Регіональні управління НБУ постійно контролювали цільове використання наданих авансів. У разі встановлення нецільового використання або неправильного отримання авансу з таких комерційних банків у безспірному порядку стягувався штраф.

З метою накопичення та аналізу інформації про стан вилучення з обігу українських карбованців та їх обміну на гривні на період проведення грошової реформи в Україні Національний банк України постановою Правління від 22 серпня 1996 року (№ 219) запровадив Порядок складання і подання оперативної статистичної та бухгалтерської звітності про хід проведення грошової реформи і обміну карбованців на гривні. Було встановлено щоденне подання статистичної звітності про касові обороти банків та про стан обміну карбованців на гривні, а також одноразово — про переоцінку заощаджень громадян та інші операції.

Аналогічний порядок видачі авансів установами комерційних банків був передбачений для підприємств зв'язку з метою забезпечення безперебійного проведення обмінних операцій.

Важливою складовою організації проведення грошової реформи в Україні було інформаційне забезпечення. Воно включало проведення роз'яснювальної роботи серед населення через засоби масової інформації, оперативний зв'язок регіонів з центром, установ банків між собою та передачу необхідної інформації, а також збір та узагальнення статистичної звітності й аналітичної інформації про хід грошової реформи, що в комплексі мало велике значення для забезпечення організованості і порядку.

У зв'язку з цим необхідно підкреслити, що вперше в Україні населення було завчасно повідомлено про час і порядок проведення грошової реформи. Указ Президента «Про грошову реформу в Україні» був підписаний 25 серпня 1996 року й оприлюднений у засобах масової інформації наступного дня, тобто за тиждень до початку реформи. У той же період були опубліковані перші рішення Державної комісії з проведення в Україні грошової реформи, а також нормативні документи Національного банку України. На цілодобовий режим роботи було переведено електронну пошту Національного банку України, яка забезпечувала безперебійний зв'язок з комерційними банками і регіональними управліннями НБУ.

Грошова реформа проводилася з 2 по 16 вересня 1996 року, результатом якої стало запровадження повноцінної національної валюти України — гривні.

Із 2 вересня 1996 року Національний банк України припинив емісію українських карбованців і випустив в обіг банкноти вартістю 1, 2, 5, 10, 20, 50 і 100 гривень та розмінні монети номінальною вартістю 1,2, 5, 10, 25 і 50 копійок. Випуск в обіг нової національної валюти здійснювався шляхом проведення обміну населенню українських карбованців на гривні, а також виплат заробітної плати, стипендій, пенсій, допомог, інших грошових виплат населенню виключно в гривнях.

Напередодні грошової реформи були перераховані в гривні за встановленим курсом — 100000 карбованців за 1 гривню, без обмежень і конфіскацій — ціни, тарифи, оклади заробітної плати, стипендії, пенсії та інші грошові виплати населенню, кошти юридичних осіб та інших суб'єктів господарювання (резидентів і нерезидентів), що зберігались на рахунках у банках і в цінних паперах, усі види заощаджень населення на рахунках у банках, страхових полісах і цінних паперах, а також активи і пасиви балансів підприємств, установ, організацій, установ банків, укладені угоди тощо.

З першого дня реформи безготівкові розрахунки (включаючи перекази), бухгалтерський облік усіх операцій та складання звітності повинні були проводитись лише в гривнях.

Із 2 по 16 вересня 1996 року в готівковому обігу паралельно функціонують як гривні, так і карбованці при поступовому вилученні останніх. Суб'єкти господарювання всіх форм власності відповідно до рішення Державної комісії з проведення в Україні грошової реформи від 26 серпня 1996 року № 2/96 «Про заходи щодо виконання Указу Президента України від 25 серпня 1996 року», № 762 «Про грошову реформу» зобов'язані були приймати до оплати проданих товарів та наданих послуг як українські карбованці (з урахуванням курсу обігу), так і гривні, а здачу, як правило, видавати в гривнях і копійках та забезпечити щоденну здачу виторгу в банки.

У результаті населення мало можливість вільно розпоряджатися наявними карбованцями, купуючи товари і сплачуючи різні послуги, розміщуючи їх на вклади в банках і здійснюючи обмін карбованців на гривні. Після 16 вересня приймання карбованців у всі види платежів було припинено і продовжувався лише обмін їх на гривні. З цього моменту гривня стала єдиним законним засобом платежу на території України.

У період грошової реформи обмін карбованців на гривні проводився:

•робітникам, службовцям, студентам — через каси підприємств, установ, організацій спеціально створеними комісіями;

•пенсіонерам — відповідними комісіями у відділеннях зв'язку, установах банків або за місцем виплати пенсій;

•відпочиваючим у санаторіях і будинках відпочинку, хворим, пристарілим — комісіями відповідних установ;

•іншим категоріям населення, а також громадянам, які не проводять обмін карбованців на гривні через комісії підприємств, установ і організацій, включаючи підприємства зв'язку — пунктами обміну уповноважених комерційних банків.

Таким чином, населення могло самостійно обирати місце проведення обміну карбованців на гривні.