Розділ ««Великий театр світу»: життя і творчість Педро Кальдерона де ла Барки»

Першу спробу познайомити українську аудиторію з драматичними творами Кальдерона зробив ще І. Франко. Він високо цінував творчий доробок іспанського митця, характеризуючи його у критичних статтях 1890-х рр. як постать одного рівня з Шекспіром і Данте. Франка особливо зацікавив «Саламейський алькальд» як п’єса виразного соціального спрямування. На думку письменника, в цьому творі (з яким він ознайомився у німецькому перекладі) було подано «чудесний тип селянина».

Для театру «Руська бесіда» Франко створив, власне, не переклад, а дещо скорочену прозову версію твору, або, якщо скористатися сучасним виразом, адаптував драму честі Кальдерона для української сцени того періоду.[5] Письменник упорався з цією роботою досить швидко. Щоправда, з листа до театру, датованого груднем 1893 р., видно, що він планував опрацювати також деякі твори Лопе де Веги та Шекспіра, але підготував лише п’єсу Кальдерона.

Прем’єра «Війта заламейського» (саме таку назву отримала драма в інтерпретації Франка) відбулася 30 листопада 1895 р. у Львові і пройшла з успіхом, а згодом виставу тепло приймали в інших містах Західної України. Ця п’єса протрималася в репертуарі театру довше від інших. Позитивна рецензія у пресі підкреслювала прихильну увагу глядачів та надзвичайно сучасне, близьке аудиторії звучання іспанської драми.

Переробку І. Франка від наступних спроб перекласти твори Кальдерона українською відділяє майже сто років. На жаль, М. Лукаш обмежився лише фрагментами із «Саламейського алькальда» і монологом Сехізмундо з першої дії драми «Життя – це сон». Його переклад знаменитої промови ув’язненого принца приваблює плинністю і намаганням якнайближче відтворити ритмічний малюнок оригіналу.

Повний український переклад цього філософського шедевра Кальдерона з’явився значно пізніше. До чотирьохсотлітнього ювілею великого драматурга (2000) «Життя – це сон» переклав М. Литвинець. Його версія не вільна від дискусійних моментів. Не зрозуміло, наприклад, чому перекладач вирішив відтворити назву країни, де відбувається дія, шляхом транслітерації, а не звичайного перекладу («Полонія» замість традиційної «Польщі»)? Ясно, що Польща у творі Кальдерона – поетична умовність, синонім «тридесятого королівства», але все ж таки назва реальної країни, що фігурує у не надто реальному антуражі, посилює відчуття, закарбоване у назві п’єси. Кальдерон, великий майстер сценічних ефектів, блискуче розрахував усі нюанси, тож не зрозуміло, чим керувався перекладач, вирішивши знехтувати одним з найпомітніших. А втім, які б питання не викликала ця версія у прискіпливого читача, вона, безперечно, вартісна, саме як перша спроба відтворити цілий текст драми.[6]

Найбільше для ознайомлення української аудиторії з творчою спадщиною Кальдерона зробив наразі С. Борщевський, який, крім сонетів та епіграм, переклав дві п’єси іспанського автора, представлені в цьому виданні: комедію «Дама-примара» і драму «Стійкий принц». Уславлені твори іспанського митця у перекладах С. Борщевського звучать напрочуд легко й органічно, однак їхня сценічна доля, на жаль, складалася не без проблем.

Більше пощастило комедії «Дама-примара». 1995 року її поставили у київському театрі «Колесо», де вона одразу ж завоювала прихильність аудиторії і трималася на сцені понад десять років. Згодом її з успіхом грали й у Черкасах.

А от «Стійкий принц» забарився на зустріч з українським глядачем. Цією п’єсою, перекладеною на замовлення київського Молодіжного (нині – Молодого) театру 1981 року, планувалося вшанувати пам’ять великого драматурга, адже саме виповнювалося три століття із дня смерті Кальдерона.

Для нещодавно сформованого мистецького колективу це був надзвичайно амбітний проект. Молоді митці, натхнені новаторськими методами польського режисера Є. Гротовського, прагнули дати нове прочитання класики, вивести український театр на нові обрії. Але… попри вдало знайдену концепцію та успішну підготовку вистави, попри цікавий акторський ансамбль (головну роль мав виконувати Г. Гладій), попри високі оцінки режисера І. Молостової, письменника Ю. Щербака, театрознавця В. Фіалка і літературознавця В. Харитонова, висловлені на засіданні художньої ради театру, прем’єра так і не відбулася. Її просто зняли з репертуару без пояснення причин.[7] На думку безпосереднього учасника подій С. Борщевського, до цього могла спричинитися ідеологічна «неправильність» п’єси Кальдерона, точніше, релігійний пафос, який перекладач рішуче відмовився «викреслювати», наголошуючи на цільності і недоторканності оригінального тексту твору. Відтак, знайомства з цією перлиною світової драматургії українському читачеві і глядачеві довелося чекати понад тридцять років.

Хотілося б вірити, що «Стійкий принц», який нарешті повернувся до нас на сторінках цього видання разом з уже відомою нам комедією «Дама-примара», зацікавить не лише фахівців, які займаються проблемами культури і літератури доби бароко, і стане у пригоді не лише студентам-філологам, які вивчатимуть твори Кальдерона в курсі історії світової літератури. Можливо, знайдуться навіть нові перекладачі, які захочуть відкрити для вітчизняної публіки п’єси Кальдерона, досі не відтворені українською мовою.

Нарешті, просто не може бути, щоб такий потужний матеріал не зацікавив українських режисерів! Адже драматургія іспанського митця – це дійсно «великий театр світу», театр буремних пристрастей, глибокої і щирої віри, трепетного кохання, неоднозначних характерів, несподіваних спостережень, грандіозних метафор, яскравого гумору, глибоких думок і вічних проблем, які за чотириста років не втратили своєї гостроти.

Тетяна Рязанцева