Великі сподівання

- Вам здається! - пирхнув Драмл.- О господи!

- І я гадаю,- мовив я далі, намагаючись витримати суворий тон,- що ви самі не позичили б нікому з нас, хоч би як вас просили.

- Ай правда,- визнав Драмл.- Жодному з вас я б і пенса не позичив. І нікому не позичив би.

- Я вважаю, що при таких поглядах не зовсім порядно самому в когось позичати.

- Ви вважаєте! - знов пирхнув Драмл.- О господи! Це мене страх розізлило - тим паче, що його клята

тупість виявилась такою невразливою,- і, відмахнувшись від Герберта, який даремно пробував осмикнути мене, я кинув:

- Знаєте, містере Драмл, як уже на те пішло, я вам скажу, що ми з Гербертом подумали, коли ви брали ці гроші у Стартопа.

- А мені начхати, що ви там з Гербертом подумали,- буркнув Драмл. І до всього того, здається, послав нас тихцем під три чорти.

- Але я таки скажу,- затявся я,- хочете ви чи ні. Коли ви ховали ті гроші в кишеню, ми сказали, що ви в душі смієтеся з нього, чому він так легкодумно позичив їх вам. [218]

Драмл зареготав на весь рот,- встромивши руки в кишені й звівши округлі плечі, він сидів і реготав нам у вічі, зовсім не криючись, що так воно й було насправді і що він усіх нас зневажає, як найбільших йолопів.

У цю хвилину заговорив Стартоп, показавши себе куди більш поміркованим, ніж я: він став умовляти Драмла поводитись трохи пристойніше. Стартоп, жвавий і привітний юнак, був повною протилежністю Драмлові, котрий через це раз по раз добачав у його поводженні пряму образу собі. Тож і тепер він відповів чимось брутальним, але Стартоп, щоб залагодити суперечку, підпустив жарт на зовсім сторонню тему, чим викликав дружній сміх усіх нас. Цей невинний успіх супротивника остаточно сказив Драмла, і він раптом висмикнув руки з кишені, розпростав округлі плечі, лайнувся і був би загилив у Стартопа склянкою, якби не господар дому, що в останню секунду спритно схопив його виважену руку.

- Панове,- сказав містер Джеггерс, з незворушним виглядом ставлячи на місце склянку й дістаючи за масивний ланцюжок золотого годинника.- Як не прикро, але вже пів на десяту.

Цей виразний натяк змусив нас усіх підвестися, і ми почали прощатись. Ще й не вийшли ми на вулицю, як Стартоп, наче нічого не було, уже називав Драмла «приятелем». Але «приятель» був настільки непоступливий, що навіть не схотів іти до Геммерсміту разом з ним, і ми з Гербертом, залишившись ночувати в місті, бачили, як вони йдуть кожен іншим боком вулиці - Стартоп попереду, а Драмл позаду, сунучи в тіні будинків, достоту, як ото човном на річці.

Оскільки двері за нами ще не замкнули, я на хвильку залишив Герберта й забіг нагору сказати слівце опікунові. Застав я його у гардеробній, де стояв довгий ряд черевиків,- він старанно намилював руки, щоб змити наші відвідини.

Я сказав йому, що хочу вибачитися за ті прикрощі, які тут сталися, і попросити не дуже на мене сердитись.

- Пр-ру! - озвався він крізь струмінці води, якою споліскував обличчя.- Це пусте, Піпе. А Павук таки • принадний тип.

Він обернувся до мене й став витиратися, стріпуючи головою й відфоркуючись.

- Я радий, що він вам видався таким принадним, сер,- відповів я.- Хоча мені він не надто приємний...

- Справді, справді,- погодився опікун.- Вам з ним [219] нема чого спілкуватися. Краще далі від нього. А проте він принадний тип, Піпе, довершений, можна сказати. Знаєте, якби я був віщуном...

Виглянувши з-за рушника, опікун уловив мій погляд.