Великі сподівання

Не знаю, кого я сподівався побачити, тільки вже ж не Орліка. Впізнавши його, я відчув, що становище моє й справді небезпечне, і вирішив не спускати з нього ока.

Він без поспіху запалив свічку, кинув тріску на підлогу й затоптав ногою. Потім поставив свічку трохи осторонь, щоб йому було видніше, сперся ліктями на стіл і втупився в мене. Я побачив, що стою прив'язаним до драбини на піддашшя, вправленої в підлогу за крок від стіни.

- Тепер ти попався,- озвавсь він після того, як ми кілька хвилин оглядали один одного.

- Розв'яжи мене. Відпусти!

- Еге ж,- відказав він.- Я відпущу тебе. Відпущу так, що ти знімешся до самого неба й до самих зірок. Але все у свою пору.

- Навіщо ти заманив мене сюди?

- А тобі не ясно? - відказав він, злісно бликнувши очима.

- Навіщо ти напав на мене в темряві?

- Бо хочу сам усе впорати. Один краще збереже таємницю, ніж двоє. Ну ж ти, вража сила!

Спершись ліктями на стіл і взявши долоні під пахви, він самовдоволено похитував головою і так зловтішно споглядав мою безпорадність, що я й зовсім занепав духом. Поки я мовчки дивився на нього, він сягнув рукою в куток і дістав рушницю з оправленим у мідь ложем.

- Знайома тобі ця штука? - сказав він, так наче цілячись у мене з рушниці.- Пам'ятаєш, де ти бачив її раніше? Ану кажи, вовчиську!

- Пам'ятаю,- відповів я.

- Ти викурив мене відти. Це твоя робота. Ану кажи!

- А як же я міг інакше?

- Вже за одне це тебе треба уколошкати. А як ти насмів відшити мене від одної молодої особи, що мені подобалась?

- Коли це?

- Ще питаєш коли? А хто як не ти день у день паплюжив перед нею Старого Орліка?

- Ти сам себе спалюжив, тож себе й винувать. Я б не міг нічим тобі зашкодити, якби ти сам собі не шкодив.

- Брешеш! Хіба це не ти казав, що не пошкодуєш [417] ні зусиль, ні грошей, щоб викурити мене з цієї округи?- повторив він мої слова, сказані Бідді під час нашої останньої розмови.- Тож послухай, що я скажу. Коли-коли, а сьогодні тобі то вже направду треба було б викурити мене з цієї округи! Еге ж! Навіть якби на це пішли всі твої гроші до останнього щербатого фартінга! Коли він погрозився мені своїм ручищем, вищирившись, мов та тигрюка, я відчув, що це таки правда.

- Що ти зі мною зробиш?