Великі сподівання

- Отож містер Герберт енергійно взявся за справу, сер, і на дев'яту годину вечора Том, Джек чи Дік - хто саме, нас не обходить - уже перемістився до нової оселі. На старому помешканні господарям дали зрозуміти, що його викликано до Дувра, власне, він і виїхав дувр-ською дорогою і тільки опісля звернув. І ще одна велика перевага цієї операції в тому, що її здійснено без вас, і коли хтось особливо цікавиться вашими пересуваннями, то він має знати, що ви в цей день були за багато миль від Лондона і мали в голові зовсім інший клопіт. Це відводить підозри вбік і сплутує їх; саме виходячи з цього я й радив вам не ходити вчора додому, навіть якби ви вернулися в Лондон пізнім вечором. Це додатково заплутує справу, що вам тільки наруч.

Скінчивши сніданок, Веммік подивився на годинник і почав одягати піджак.

- І ще одне я скажу, містере Піп,- додав він, встромляючи руки в рукави,- я, здається, зробив майже все, що міг; але якщо можна буде зробити більше - тобто з волвортського погляду, як суто приватній особі,- я радо це зроблю. Ось вам адреса. Не буде нічого страшного, якщо ви ввечері, перш ніж піти додому, побуваєте там і самі переконаєтесь, що Том, Джек чи Дік влаштувався цілком добре,- це ще один аргумент за те, що вам не треба було йти додому вчора ввечері. Але як уже прийдете додому, туди більше не ходіть. Та нема за що, містере Піп, нема за що! - це руки його вже показалися з рукавів, і я палко їх стискав.- І ще дозвольте наостанку висловити вам одну важливу пораду.- Він поклав долоні мені на плечі й багатозначно прошепотів: - Не проґавте сьогоднішнього вечора й забезпечте за собою його рухоме майно. Ви не знаєте, що з власником майна може статися. Тож не дайте, щоб й з рухомим майном щось сталося.

Не маючи й найменшої надії розтлумачити Веммікові свій погляд у даному питанні, я не став і пробувати. [367]

- Мені вже пора,- сказав Веммік.- Якщо у вас нема якогось нагальнішого клопоту, я радив би вам побути тут до вечора. Вигляд у вас досить стомлений, і вам не завадило б перепочити день у товаристві Старого - він невдовзі встане - і смачненького шматочка... Ви пам'ятаєте свиню?

- Аякже,- відповів я.

- Так-от - і смачненького шматочка свинятинки. Оця ковбаска, що ви смажили, теж із неї,- свиня взагалі виявилась пречудова. Покуштуйте хоча б заради давнього знайомства.- І бадьоро гукнув на весь голос: -До побачення, Старий!

- Гаразд, Джоне, гаразд, хлопчику! - пропищав дідок з глибини приміщення.

Незабаром я закуняв біля каміна, і так ми зі Старим провели майже весь день, раз по раз поринаючи перед вогнем у дрімоту. На обід ми мали ту саму свинятинку з городиною місцевого походження, і я кивав Старому, коли з найкращих намірів, а коли просто з утоми. Вийшов із Замку я тільки тоді, як уже посутеніло й Старий готувався смажити грінки; з числа чайних чашок, а також з поглядів Старого на відкидні дощечки на стіні я здогадався, що на вечерю сподіваються міс Скіффінс.

Розділ 46

Уже пробило восьму, коли я дістався до околиці, де на мене приємно пахнуло духом трісок та стружок, що ним просякли майстрові човнів, і щогл, і весел, і блоків. Уся ця надбережна місцевість нижче Лондонського мосту була мені зовсім незнайома, і, вийшовши до річки, я побачив, що потрапив не туди, куди прямував, і що блукати доведеться, мабуть, довгенько. А знайти я мав Вітряків ставок поблизу Чінксової затоки, єдиною прикметою якої була «Стара Мідяно-Зелена канатна майстерня».

Наблукався й набачився я без ліку-міри: кораблі, ремонтовані в сухих доках, напіврозвалені корпуси суден, твань, багнюка й усякі покидьки, нанесені припливом, численні корабельні, де будують нові й розбирають старі судна, іржаві якорі, що тупо чіпляються за землю, хоч самі давно вже відслужили своє, гори діжок та брусів, що виростали у мене на дорозі, кілька канатних майстерень, на які я натрапив і жодна з яких не була «Старою Мідяно-Зеленою». Я завертав до річки то зарано,

то запізно, але кінець кінцем, вийшовши з-за повороту, несподівано опинився-таки над Вітряковим ставком. Як на довколишній краєвид, це була досить затишна місцина, де міг вільно розгулятися річковий вітер. Там росло кілька дерев, стояв кістяк покинутого вітряка і поруч - «Стара Мідяно-Зелена канатна майстерня»: при місячному світлі вона тяглась удалину вузькою низкою закілкованих у землю дерев'яних рам, що скидались на якісь ветхі граблі, від старості майже дочиста обез-зублені.

Вибравши з кількох химерних будинків над Вітряковим ставком один з дерев'яним фасадом і віконним виступом в усі три поверхи, я підійшов ближче й прочитав на дверній табличці: «Місіс Вімпл». Оскільки саме це прізвище й було мені потрібне, я постукав, і двері відчинила літня жіночка, пухкенька й симпатична виглядом. Проте зараз же на зміну їй з'явився Герберт, що мовчки провів мене у вітальню й замкнув двері. Дивно було побачити таку знайому мені постать друга, що почувався в цій незнайомій кімнаті й узагалі в цій околиці як удома, і я придивлявся до нього мало не з такою самою увагою, як і до скляного й порцелянового посуду в кутовій шафці, до черепашок на камінній поличці та кольорових гравюр на стіні, що зображували загибель капітана Кука(2)(4), корабельну шлюпку і його величність короля Георга Третього у пишній кучерській перуці, шкіряних бриджах і ботфортах на терасі Віндзорського палацу.

- Все гаразд, Генделю,- сказав Герберт,- і він цілком задоволений, тільки дуже хоче тебе бачити. Моя дівчинка зараз у свого батька, за хвилину вона вернеться, я познайомлю вас, і тоді підемо нагору...- (Цю мить донеслося якесь грізне гарчання, що, очевидно, викликало подив у мене на обличчі, бо Герберт зауважив:) - Ото її батько.

Посміхнувшись, він ще додав:

- Мабуть, добрий пройда, хоч я його ні разу ще не бачив. Чуєш запах рому? Це від нього.

- Рому? - перепитав я.

- Атож,- відповів Герберт.- Можеш собі уявити, як ром добре діє на його подагру. А ще ж він усі харчі тримає у себе в кімнаті і видає видавцем. Там усе стоїть на

(21) Кук Джеймс (1728-1779) - англійський мореплавець, загинув у сутичці з тубільцями на Гавайських островах. [369]