Розділ «Зі збірки «Півмаска і конюшина» (1938)»

спокійно і тіла порожні диму

тчеш неперервно, і вони синіють.

Піщаними рівнинами безшумно

вряди-годи заморський їде повіз,

і твої груди робляться м’якими.

Ніколи ти не сплюнеш тихим ротом:

гукнеш до неба, і дощу півмісяць

накриє мирно слід, що вже згубився.

Сарана

Суціль запнути небо… ні… не може;

упасти навскіс — ні, не може також;

голодування збільшити не в змозі;

розпатрати дерева… я не вірю.

Літати, як літають ґвинтокрили,

в гармонії переділити простір,

перетинати блискавковідводи

високих міст — о ні, це неможливо.

І все ж її крило таки кружляє;

і збільшує голодування людства;

і навскіс атакує, й нищить листя;