Фах (професія)

— Якесь безглуздя, — пробурмотів Тревіліян. — Спочатку тобі торочать, що треба зберігати спокій та незворушність. А потім ставлять в такі умови, що про спокій годі й думати.

— Може, це зумисно? Щоб зразу розмежувати чоловіків та хлопчаків. Не звертай уваги, Трев.

— Заткни пельку!

Нарешті викликали Джорджа, але не по радіо, як того разу. Його прізвище засвітилося на табло.

Джордж помахав Тревіліянові рукою:

— Тримайся, Трев! Не хвилюйся!

Коли він заходив до кімнати тестування, то був щасливий. Атож, щасливий!

— Джордж Плейтен? — запитав чоловік, який сидів за столом.

На мить у свідомості Джорджа з надзвичайною виразністю постав образ чоловіка, який десять років тому запитував так само, і йому раптом здалося, ніби перед ним той самий лікар, а він, Джордж, тільки-но переступивши поріг, знову перетворився на восьмирічного хлопчину.

Чоловік за столом підвів голову. Його обличчя, звичайно, не мало нічого спільного з тим образом, що виринув з глибини Джорджевої пам’яті. У цього ніс був картоплиною, волосся рідке, підборіддя помережане складками, наче він раніше був товстун, а тоді зненацька схуд.

— Ну і? — роздратовано перепитав чоловік.

Джордж повернувся до дійсності.

— Я Джордж Плейтен, сер.

— Так і кажіть. Я лікар Зекері Антонеллі. Зараз ми познайомимося з вами ближче.

Він, не кліпаючи, як сова, роздивлявся світлі маленькі клаптики плівки.

Джордж здригнувся, в його пам’яті знову зринув лікар (він забув, як його звали), який теж роздивлявся плівку. Невже та сама? Той лікар хмурився, а цей зараз подивився на нього так, наче його щось дратувало.

Джордж уже не відчував себе щасливим.

Лікар Антонеллі розгорнув грубеньку теку.

— Тут пишеться, що ви хочете стати програмістом обчислювальних машин.

— Так, лікарю.