Розділ «Вовки Кальї ОПІР 19»

— І папір був? І ручки? З пташиного пір'я?

— І папір, — кивнув Джейк. Принаймні це диво Бенні міг збагнути розумом. — І ручки. Тільки не з пір'я. Кулькові.

— Кулькові ручки? Не розумію.

Тож Джейк заходився пояснювати, але на середині розповіді почув хропіння. Він подивився на ліжко й побачив, що Бенні не відвертався від нього, але його очі вже заплющені.

Юк розплющив очі (в темряві вони спалахнули двома зірочками) і підморгнув Джейку. А потім знову начебто заснув.

Джейк довго дивився на Бенні. Його переповнювала тривога, причини якої він досі не розумів… чи не хотів розуміти.

І зрештою заснув сам.

Із мороку сну без сновидінь його вирвало відчуття тиску на зап'ястку. Щось його торсало. Зуби. Юкові.

— Юк, ні, перестань, — пробурмотів він крізь сон, але Юк не здавався. Не випускаючи Джейкову руку з зубів, він і далі лагідно розгойдував її з боку в бік, час від часу посмикуючи. Лише коли Джейк сів і сонно подивився в залиту сріблом кімнату, він облишив свої спроби.

— Місяць, — сказав Юк, сидячи на підлозі коло Джейка і, без сумніву, всміхаючись. На дні його очей блищали крихітні білі цятки. — Місяць!

— Ага, — прошепотів Джейк і стиснув Юкову пичку. — Цить! — Відпустив пухнастика й подивився на Бенні. Той уже повернувся лицем до стіни й солодко хропів. Тепер його й з гармати не розбудиш, подумав Джейк.

— Місяць, — значно тихіше повторив Юк. І подивився у вікно. — Місяць, місяць, місяць.

Джейк міг би їхати верхи й без сідла, але тоді було б важко везти Юка з собою. Ба навіть неможливо. На щастя, маленький поні, якого йому позичив сей Оверголсер, був ручний, як кицька, а в коморі знайшлося старе потерте сідло, з яким легко могла впоратися й мала дитина.

Джейк осідлав поні, ззаду до тієї частини сідла, яку ковбої Кальї називали «човном», прив'язав свій спальник. Усередині відчувалася вага «рюгера». На гвіздку в коморі висів плащ з великою зручною кишенею спереду. Джейк скрутив його в щось на подобу пухкого пояса, яким і підперезався. Часом, коли випадали теплі дні, діти в його школі так підперізували сорочки. Ці спогади, як і згадка про кімнату, здавалися дуже далекими, як цирк, що проїхав містечком… і поїхав геть.

«Те життя було багатшим», — прошепотів глибинний голос у нього в голові.

«А це — ближче до правди», — відповів йому інший голос з іще більших глибин.

Цьому другому голосу він повірив, але, коли він виводив поні крізь двері комори, на серці досі лежав камінь смутку і тривоги. Юк трюхикав за ним назирці, час від часу позираючи на небо й бурмочучи «Місяць, місяць», але здебільшого нюхаючи землю, сповнену різних запахів. Ця подорож була небезпечною. Перейти Девар-Тете Вайє, залишити Калью й ступити на берег Краю грому саме по собі було ризикованою справою. І Джейк це знав. Але по-справжньому його турбувало передчуття душевних мук, яких не уникнути. Він думав про Бенні, про те, як той радів його присутності на «Рокінг Б». Цікаво, чи так само він радітиме за тиждень?

— Це не важливо, — зітхнув він. — Ка.

— Ка, — повторив Юк і підвів погляд на небо. — Місяць. Ка, місяць. Місяць, ка.

— Мовчи, — по-дружньому попросив Джейк.