Розділ «Вовки Кальї ОПІР 19»

— Голова ясна. Рот на замку. Все помічаєш. Говориш мало.

Джейк широко всміхнувся і підняв угору великий палець.

— А ви що робитимете?

— Ми втрьох переночуємо сьогодні у священика. Сподіваюся, завтра ми почуємо його історію.

— І побачите… — Вони трохи відстали від решти, але Джейк усе одно стишив голос. — Побачите ту річ, про яку він нам казав?

— Цього я не знаю. Післязавтра ми втрьох приїдемо на «Рокінг Б». Можливо, пообідаємо з сеєм Айзенгартом і поговоримо. Далі, наступні кілька днів, ми всі вчотирьох розглянемося у містечку і на його околицях. Якщо на ранчо тобі буде добре, Джейку, ти зможеш залишатися там стільки, скільки забажаєш. І скільки тобі дозволять.

— Правда? — Хоч Джейк і намагався нічим не виказати своєї втіхи, було помітно, що він дуже зрадів.

— Еге ж. Як я зрозумів і тепер знаю напевно, в Кальї Брин Стерджис є три великих цабе. Один з них — Оверголсер. Другий — крамар Тук. А третій — Айзенгарт. Тож згодом я залюбки послухаю твої спостереження.

— Ти їх неодмінно почуєш, — запевнив Джейк. — І дякую-сею — Він тричі постукав себе по горлу. Потім усю його серйозність мов рукою зняло і на губах розквітла радісна усмішка. Хлоп'яча усмішка. Він пустив коня вчвал, щоб якнайшвидше розповісти своєму новому другові, що йому дозволили переночувати в нього. Тепер він вийде ГУЛЯТИ.

— Очманіти, — сказав Едді, тихо й повільно, майже як громом уражений персонаж коміксу. Але його можна було зрозуміти: після двох місяців, проведених у лісі, краєвид був вартий цього вигуку. До того ж їх спіткала несподіванка. Щойно вони їхали стежкою в лісі, переважно парами (на чолі загону їхав Оверголсер, сам-один, Роланд замикав вервечку), як раптом дерева зникли і земля на всі боки: на північ, на південь і на схід, — пішла донизу. Перед їхніми очима зненацька постав дивовижний краєвид села, де діти чекали від них порятунку.

Але попервах погляд Едді був прикутий не до тієї картини, що вабила око внизу. Глянувши на Сюзанну й Джейка, він побачив, що вони теж дивляться за межі Кальї. На Роланда йому навіть озиратися не треба було, він і так знав, що стрілець дивиться кудись далі. «Визначення мандрівця, — подумав Едді. Людина, чий погляд завжди спрямований кудись далі».

— Еге ж, краєвид нічогенький, дяка богам, — самовдоволено сказав Оверголсер і зиркнув на Каллагена. — Ну, і Людині-Icycу також. Кажуть, усі боги зливаються воєдино, коли ти їм дякуєш Хороше прислів'я.

Він міг би базікати далі. А може, й базікав (якщо ти великий фермер, тобі неодмінно треба висловитися до кінця), просто Едді перестав слухати. Всю його увагу знову полонив краєвид.

Удалині, за селом, сірою стрічкою бігла на південь ріка. Рукав Великої Ріки, яку називали Девар-Тете Вайє, пригадав Едді. Витікаючи з лісу, Девар-Тете текла між крутими берегами, але там, де починалися культивовані поля, урвища ставали пологими й нижчими, потім геть зрівнювалися з річкою. Едді побачив кілька пальм, зелених і неймовірно тропічних. За не великим, але й не малим селом земля на захід від річки була яскраво-зеленою з прожилками сірого, що пронизували її тут і там. Едді не сумнівався, що сонячної днини сіре ставало ясно-синім, а коли сонце стояло в зеніті, блиск був таким сліпучим, що доводилося відводити погляд. Жодного сумніву — там лежали рисові поля.

За полями річка бігла через пустелю, що тяглася на багато миль. Побачивши паралельні металеві подряпини на місцевості, що перетинали річку, Едді вирішив, що то залізнична колія.

А за пустелею — чи ховаючи від ока її решту — була суцільна чорнота. Вона здіймалася в небо, неначе парова стіна, врізаючись у низько навислі хмари.

— Там Край грому, сей, — сказала Залія Джефордс.

— Країна Вовків, — кивнув Едді. — І ще бозна-якої нечисті.

— Срака-мотика, — прокоментував Слайтмен-молодший. Він старався, щоб його голос звучав якомога недбаліше, але Едді видалося, що він страшенно переляканий і готовий от-от розплакатися. Але ж Вовки його не заберуть — коли твій близнюк помер, це автоматично робить тебе одинаком, адже так? Ну, може, для Елвіса Преслі воно було й так, але Король народився не в Кальї Брин Стерджис. І навіть не в Кальї Локвуд, що на півдні.

— Нє, Король був родом з Міссісіпі, — пробурмотів Едді собі під носа.