Розділ «19    99 ВІДТВОРЕННЯ ВІДКРИТТЯ СПОКУТА ПОНОВЛЕННЯ»

— Але в тому, щоб бути коміком, який дає по одному концерту за вечір у різних містечках Середнього Заходу, є свої переваги, — сказав Джо. — Якщо провалишся в якій-небудь глушині типу Дуб’юка, то нічого тобі не буде, хіба що відпрацюєш двадцять хвилин замість сорока п’яти й поїдеш собі далі в інше місто. У Серединному ж світі є такі місця, де могли б і голову відтяти, якщо облажаєшся.

Почувши це, стрілець розреготався. Сюзанна все ніяк не могла звикнути до його гучного сміху (хоч і сміялася сама).

— Правду кажеш, Джо.

Влітку 1972 року Джо виступав у нічному клубі «Джанґо» у Клівленді, неподалік гетто. На цьому місці Роланд знову його перебив, щоб спитати, що таке гетто.

— У випадку Гока, — відповіла Сюзанна, — це частина міста, де більшість мешканців чорношкірі й бідні, а копи мають звичку спершу бити кийками, а вже потім про щось питати.

— Точно! — вигукнув Джо і постукав себе по голові кісточками пальців. — Я б краще не сказав!

Тут з переднього подвір’я будинку знову долинуло те дивне, наче дитяче квиління, але цього разу вітру майже не було. Сюзанна зиркнула на Роланда, але стрілець, якщо й почув, то взнаки не дав.

«То був вітер, — сказала собі Сюзанна. — Вітер, а що ж іще?»

«Мордред, — прошепотіло їй у відповідь сумління. — Мордред надворі, він замерзає. Мордред гине під снігом, поки ми тут сидимо і п’ємо гарячу каву».

Але Сюзанна промовчала.

У Гоку кілька тижнів тривали заворушення, повів далі Джо, але він багато пив («накачувався під саму зав’язку», за його словами), тож на другому своєму виступі ледве усвідомлював, що глядачів поменшало разів у п’ять порівняно з першим.

— Чорт, я був тоді в гуморі, — сказав він. — Не знаю, як решта, а я відривався на повну, качався від сміху в проходах.

А потім хтось укинув у вікно клубу пляшку з коктейлем Молотова (що таке коктейль Молотова, Роланд знав), і перш ніж Джо встиг би сказати «Візьміть мою тещу… будь ласка», почалася пожежа. Джо вискочив через задні двері й уже майже був надворі, коли його вхопили троє чоловіків («усі дуже чорні, усі на зріст як баскетболісти НБА»). Двоє тримали, третій бив. А тоді хтось замахнувся пляшкою. Бум-бум, світло вимикається. Отямився він на порослому травою схилі пагорба біля покинутого містечка Стоунз-Ворп, якщо вірити табличкам на порожніх будинках, що тяглися вздовж головної вулиці. Джо Коллінзу здалося, що його оточують декорації вестерну, от тільки актори порозходилися по домівках.

Приблизно з цього моменту Сюзанна вирішила, що не надто вірить в історію сея Коллінза. Він, поза сумнівом, дуже весело й цікаво все описував, а зважаючи на те, як Джейк уперше потрапив до Серединного світу (загинув дорогою до школи під колесами машини), нічого аж настільки невірогідного в його розповіді не було. Проте вона все одно не йняла їй віри. Питання було тільки в тому, чи мало це значення.

— Раєм назвати ту місцину не можна було, бо там не було хмар і хор янголів не співав, — вів далі Джо, — але менше з тим. Я вирішив, що то загробне життя.

Він трохи поблукав околицями. Знайшов їжу, коня (Ліппі) й рушив далі. Дорогою йому траплялися різні групи кочівників, якісь були налаштовані дружньо, інші — навпаки, деякі були нормальні, деякі — мутанти. Та спілкування з ними йому вистачило, щоб перейняти трохи говірки й історії Серединного світу. Звичайно, він дізнався про Вежу й Промені. Спробував було перейти Погані Землі, та злякався й повернув назад, коли шкіра вкрилася чиряками й дивними плямами.

— У мене на дупі вискочив чиряк, — сказав Джо. — Шість чи сім років тому це було. Отоді ми з Ліппі й послали к бісовій матері всі спроби йти далі. Саме тоді я й знайшов це містечко, воно називалося Вестрінг, а потім мене знайшов Заїка Білл. Він трохи знався на медицині й вирізав мені чиряка на дупі.

Роланд запитав, чи Джо бачив на власні очі, як проїжджав Багряний Король, ця божевільна істота на своєму останньому шляху до Темної вежі. Джо відповів, що не бачив, проте півроку тому знялася страшна хуртовина («сніг аж вирував»), така сильна, що загнала його в льох. Поки він там сидів, світло згасло — мабуть, відмовив генератор. Джо зіщулився в темряві, й зненацька у нього з’явилося дивне відчуття: поблизу якась жахлива істота, й вона могла будь-якої миті торкнутися його розуму й простежити за його думками, де Джо переховувався.

— Знаєте, чим я тоді почувався? — запитав він у Роланда й Сюзанни.

Обоє похитали головами. Юк теж похитав, досконало їх імітуючи.