Розділ «19    99 ВІДТВОРЕННЯ ВІДКРИТТЯ СПОКУТА ПОНОВЛЕННЯ»

— Ненсі просила вас прочитати дощечку в Садку Променя, — сказала Меріан. — Ви…

— Садку Променя, хвалімо Всевишнього! — вставив Мозес Карвер. Дорогою до доччиного кабінету він витяг ціпка з підставки у вигляді слонячої ноги, що стояла в коридорі, й тепер для підкреслення вагомості цих слів постукав ним по дорогому килимі. Меріан терпляче чекала. — Кажу «Бооог-Бомба»!

— Мій батько останнім часом товаришує з преподобним Гаррігеном, який збирає своїх послідовників унизу. Не скажу, що я від цього в захваті, — зітхнула Меріан. — Але до справи. Роланде, ви прочитали дощечку?

Стрілець кивнув. Ненсі Діпно назвала цю річ якось інакше, знаком чи сіґулом, але він розумів, що це те саме.

— Літери перемінилися на букви Високої мови, і я прочитав усе до останнього слова.

— І що там було написано?

— ВІД КОРПОРАЦІЇ «ТЕТ» НА ЧЕСТЬ ЕДВАРДА КАНТОРА ДІНА І ДЖОНА «ДЖЕЙКА» ЧЕМБЕРЗА. — Він трохи помовчав. — А далі було: «Кам-а-ка-мал, Пріа-тої, Ґан дела», що по-вашому може означати: «БІЛІСТЬ ПОНАД ЧЕРВОНЕ, ВОЛЯ ҐАНА НЕПОРУШНА».

— А нам табличка каже: «ДОБРО ПОНАД ЗЛО, ТАКА ВОЛЯ ГОСПОДНЯ», — сказала Меріан.

— Хвалімо Всевишнього! — знову постукав ціпком Мозес Карвер. — Хай підніметься Прим!

У двері для проформи постукали, і зайшла жінка з приймальні, несучи срібну тацю. Роланд з подивом помітив у неї біля губ маленьку чорну штучку і вузький чорний каркас, що зникав десь у волоссі. Напевно, якийсь прилад для розмов на віддалі. Ненсі Діпно і Меріан Карвер допомогли їй поставити на стіл чашки з чаєм і кавою, слоїки з медом і цукром, глечик вершків. Також жінка принесла тарілку з сандвічами. У Роланда забурчало в животі. Він подумав про своїх друзів, що лежали в землі, — для них брутерботів не буде більше ніколи, — і про Айрін Тасенбаум, яка терпляче чекала на нього в маленькому парку через дорогу. Кожної з цих думок вистачило б, щоб у Роланда зник апетит, але шлунок знову став безсоромними звуками вимагати їжі. Певні частини тіла людини позбавлені свідомості — він знав це ще з дитинства. Роланд узяв брутербот, укинув у чашку ложку цукру з горою і додав для певності меду. Він хотів якнайшвидше закінчити цю зустріч і повернутись до Айрін, але поки що…

— Хай вам смакує, сер, — сказав Мозес Карвер і подмухав на свою каву. — Їжте й пийте на здоров’я!

— У нас із татом будинок на Монток-Пойнт, — сказала Меріан, наливаючи собі у каву вершки. — У минулі вихідні ми були там. Близько п’ятої п’ятнадцять вечора мені подзвонив наш тутешній охоронець. Служба охорони працює на асоціацію «Хаммаршольд», але корпорація «Тет» їм приплачує, щоб нам доповідали… скажімо так, про певні події, які нас цікавлять… одразу, як щось станеться. З наближенням дев’ятнадцятого червня ми з величезною цікавістю спостерігали за тією табличкою у вестибюлі. Ви здивуєтесь, якщо я вам скажу, що, поки не настала за чверть п’ята година того дня, на табличці було написано «ДАРУНОК КОРПОРАЦІЇ „ТЕТ“ НА ЧЕСТЬ РОДИНИ ПРОМЕНЯ ТА В ПАМ’ЯТЬ ПРО ҐІЛЕАД»?

Посьорбуючи чай (гарячий, міцний, смачний), Роланд поміркував над цим і зрештою похитав головою.

— Ні.

Меріан нахилилася вперед. Її очі блищали.

— А чому?

— Бо до суботнього вечора між четвертою і п’ятою годиною не було нічого певного. Навіть попри те, що Руйначі припинили свою роботу, не могло бути нічого певного, поки не минулася загроза для Стівена Кінга. — Він обвів поглядом усіх присутніх. — Ви ж знаєте про Руйначів?

Меріан кивнула.

— Подробиці нам не відомі, але ми знаємо, що Промінь, який вони хотіли знищити, тепер у безпеці й що він не настільки пошкоджений та зможе відновитись. — Повагавшись, вона додала: — Ми знаємо про вашу втрату. Про дві ваші втрати. Ми дуже вам співчуваємо, Роланде.

— Хлопцям тепер добре, Ісус прийняв їх у свої обійми, — вставив батько Меріан. — А якщо й ні, то вони разом на галявині.