Розділ «19    99 ВІДТВОРЕННЯ ВІДКРИТТЯ СПОКУТА ПОНОВЛЕННЯ»

Зате Роланд зміг.

— Підслуховував, як ми балакали й планували подальші дії. І Тедову розповідь теж чув.

— Але ти цього не знаєш напевне. Ці сліди міг залишити хто завгодно. — Та тепер, після розповіді Сюзанни, лапи монстра-павука були єдиним, що спадало Джейкові на думку при погляді на сліди.

— Пройди трохи далі, — порадив Роланд.

Джейк здійняв дашком брови, і стрілець кивнув. Віяв вітер, доносив до них музику, яку крутили в тюремному поселенні (Джейкові здалося, що зараз звучала пісня «Міст над буремними водами»),[66] а ще — далекий гуркіт грому, схожий на перекочування кісток.

— Що…

— Іди, — наказав Роланд, кивком показуючи на камінці, якими була засипана стежка на схилі.

Джейк послухався, бо зрозумів, що це черговий урок — з Роландом ти завжди був у школі. Навіть у тіні смерті можна було почерпнути якийсь урок.

З іншого боку валуна стежка якихось тридцять ярдів вела прямо, а тоді знову зникала з поля зору. І на цьому прямому відрізку сліди були дуже чіткі. З одного боку три, з іншого — чотири відбитки.

— Вона казала, що відстрелила йому одну лапу, — промовив Джейк.

— Казала.

Джейк спробував намалювати собі образ семилапого павука завбільшки з людське немовля, але не зміг. У нього виникла підозра, що йому просто не хотілося уявляти цю картину.

За наступним поворотом на стежині лежав висушений труп. Джейк не сумнівався, що йому розпороли черево, але сказати щось напевне було важко. Не було ні нутрощів, ні крові, ні мух, що кружляли б над рештками. Лише грудка чогось брудного й висхлого, що віддалено (дуже віддалено) нагадувало собаку.

Підійшов Юк. Понюхав рештки, задер лапу і помочився. Потім зайняв своє місце біля Джейкової ноги з таким виглядом, наче виконав важливу справу.

— Це була вечеря нашого гостя, — сказав Роланд.

Джейк роззирнувся навколо.

— Він і зараз на нас дивиться? Як думаєш?

— Я думаю, хлопчикам, які ростуть, потрібно відпочивати.

Джейк відчув, як щось неприємно кольнуло в душі, але він не став дошуковуватися, що то за відчуття, просто відкинув його. Ревнощі? Та яке там! Як він міг ревнувати до істоти, яка почала життя з того, що зжерла свою матір? Так, він був кревний родич Роланда — його справжній син, якщо вже бути точним, — але волею випадку, не більше.

Адже так?