Розділ «19    99 ВІДТВОРЕННЯ ВІДКРИТТЯ СПОКУТА ПОНОВЛЕННЯ»

Розділ VII

КА-ШЮМ

По тому, як Бротіґен і його друзі пішли, дивне й сумне відчуття закралося в душі стрільців, але попервах усі про нього мовчали. Кожен вважав, що меланхолія напала лише на нього й більше ні на кого. Навіть Роланд, який мав би впізнати те відчуття (ка-шюм, сказав би Корт), приписав його тривогам перед завтрашнім днем, а навіть більше — гнітючій атмосфері, що панувала в Краї Грому, де день був напівтемний, а ніч занурювала в морок, як сама сліпота.

На щастя, клопотів у них після відходу Бротіґена, Ерншо й Шимі Руїса, друга Роландової юності, не бракувало. (Сюзанна й Едді обоє пробували заговорити зі стрільцем про Шимі, але той лише відмахнувся. А Джейк із його потужним хистом торкатися думок навіть не пробував. Роланд поки що був не готовий говорити про ті давно минулі дні.) Униз і довкруж Стік-Тете вела стежка, і печеру, про яку розповідав старий, вони знайшли, по-хитрому замасковану камінням і запорошеними кущами. Ця печера була більша від горішньої. На штирях, забитих у скелю, висіли газові світильники. Джейк та Едді запалили по одному з обох боків, і всі вчотирьох мовчки оглянули все, що було в печері.

Перше, що помітив Роланд, — чотири спальні мішки, дбайливо викладені вздовж лівої стіни на надувних матрацах. На мішках були бирки «ВЛАСНІСТЬ АРМІЇ США». П’ятий надувний матрац біля останнього мішка був застелений банними рушниками. «Вони очікували чотирьох людей і одну тварину, — подумав стрілець. — Передбачення чи вони якимось чином спостерігали за нами? Та й чи має це значення?»

На діжці з написом «ОБЕРЕЖНО! БОЄПРИПАСИ!» лежав якийсь предмет, загорнутий у поліетиленову плівку. Едді зняв плівку, і всі побачили магнітофон з бобінами. На одній була плівка. Роланд не зміг прочитати слово, написане спереду на говорющій машині, і спитав у Сюзанни, що воно означає.

— «Волленсак», — пояснила вона. — Це німецька компанія. Їхні магнітофони найкращі, їх ще ніхто не переплюнув.

— Е, не кажи, бджілко моя, — втрутився Едді. — У наші часи вже з’явилася «Соні», і ми казали: «Соні — це вам не якась туфта». От вони роблять касетні плеєри, які можна чіпляти на пояс. Називаються «Вокмен». А цей динозавр точно важить двадцять фунтів. З батарейками ще більше.

Слухаючи його, Сюзанна роздивлялася коробки з касетами без жодних позначок, що лежали біля «Волленсака». Їх було три.

— Не дочекаюся, коли ми їх нарешті послухаємо, — зізналася вона.

— Мабуть, коли стемніє, — сказав Роланд. — А поки що подивимося, що в нас тут ще є.

— Роланде? — покликав Джейк.

Стрілець повернувся до нього. В обличчі хлопчика завжди було щось таке, від чого суворий вираз Роландового м’якшав. Його обличчя не ставало вродливим, коли він дивився на Джейка, але проступало в ньому щось незвичне. На думку Сюзанни, то був вираз любові. І, можливо, невловний проблиск надії на майбутнє.

— Що, Джейку?

— Я знаю, що в нас попереду бій…

— «Чекаємо на вас біля екранів наступного тижня: ми покажемо вам „Повернення в O.K. Корал“[51] з Ван Гефліном і Лi Ван Кліфом у головних ролях», — промимрив Едді, ідучи в глиб печери. Там стояло щось велике, накрите чимось на зразок ватної ковдри.

— …але коли? — провадив Джейк. — Завтра?

— Можливо, — відповів Роланд. — Але ймовірніше, післязавтра.

— У мене жахливе передчуття, — сказав Джейк. — Це не зовсім страх…

— Думаєш, зайчику, вони нас подолають? — спитала Сюзанна. Вона поклала руку йому на потилицю і зазирнула у вічі. Бо навчилася довіряти його передчуттям. Іноді вона міркувала над тим, наскільки змінила його життя істота, з якою він зіткнувся, щоб потрапити сюди: істота в будинку на Датч-Гіл. І то був не робот, не стара механічна іграшка, вкрита іржею. Охоронець дверей був справдешнім залишком Приму. — Вітер доніс до тебе запах нашої поразки? Так?