Розділ «Корнелія Функе Чорнильна кров»

— Мортола… стріляла в Мо?

Позаду юрмилися люди, котрі хотіли побачити Козимо, новісінького Козимо, та що їй до того? Ніщо більше її не цікавило. Лише одне вона хотіла знати.

— Як так? — Вона безпорадно поглянула на Вогнерукого. — Чому вони тут? І як справи у Мо? Це ж не небезпечно?

Вогнерукий уникав її погляду.

— Я знаю лише те, що там написано, — сказав він. — Мортола стріляла у твого батька, Реза з ним у таємному таборі, і я маю тебе знайти. Мій друг приніс мені її записку. Він ще сьогодні повертатиметься до табору, разом із Кропивою. Вона…

— Кропива? Реза розповідала мені про неї! — перервала його Меґі. — Вона цілителька, дуже хороша… вона вилікує Мо, хіба не так?

— Авжеж, — сказав Вогнерукий, але все ще не дивився на дівчинку.

Фаридів погляд спантеличено блукав від нього до Меґі.

— Мортола стріляла в Чарівновустого? — пробелькотів він. — Отже, коріння для нього! Але ти сказав, що воно небезпечне!

Вогнерукий кинув на нього застережливий погляд — і Фарид замовк.

— Небезпечне? — прошепотіла Меґі. — Що небезпечне?

— Нічого. Я відведу тебе до них. Просто зараз. — Вогнерукий накинув наплічника. — Йди до Феноліо і скажи йому, що ти поїдеш на кілька днів. Скажи, що ми з Фаридом будемо з тобою. Очевидно, старого це не дуже заспокоїть, але що вдієш? Не розповідай, куди ми йдемо і чому! Новини швидко поширюються у цих пагорбах, і Мортолі, — додав він, стишивши голос, — ліпше не дізнатися, що твій батько живий. Табір, у якому він переховується, знають лише шпільмани, всі вони мусили поклястися, що нікому з чужих не викажуть цю криївку. Та все ж…

— …клятви порушують! — Меґі закінчила його речення.

— Саме так. — Вогнерукий кинув погляд по той бік міської брами. — Йди. Непросто пройти крізь такий натовп, але поквапся. Скажи старому, що нагорі, на пагорбі живе шпільманка, він…

— Він знає, хто така Роксана, — перервала його Меґі.

— Певна річ! — Цього разу усмішка Вогнерукого була гірка. — Я щоразу забуваю: він усе знає про мене. Отже, він має сповістити Роксану про те, що я мушу піти на кілька днів. І нехай пильнує за моєю донькою. Її він, напевно, теж знає?

Меґі лише кивнула.

— Гаразд, — вів далі Вогнерукий. — Перекажи старому: якщо бодай одне з його клятих слів завдасть Бріані шкоди, він гірко пожалкує, що створив того, хто вміє викликати вогонь.

— Я передам! — прошепотіла Меґі і побігла.

Вона проштовхувалася повз людей, які, як і вона, хотіли у місто.