Розділ «Великий водій»

Повна темрява. Без зірок

— Ти ніяк не могла знати наперед, Тесс. А все трапилося так швидко.

Це правда, саме так і було, але ця правда ігнорувала той центральний факт, що вже вимальовувався: вирушивши, немов якась непримирима кіногероїня, на покарання свого ґвалтівника, вона тим самим запроторила себе до пекла.

Тесс приставила револьвер собі до скроні, але потім знову його опустила. Не могла вона цього зробити, не тепер. Вона ще мала зобов’язання щодо тих жінок у трубі, а також щодо будь-якої іншої жінки, котра може до них приєднатися, якщо Лестер Стжельке втече. А після того, що вона накоїла тут, зараз ще важливіше, ніж будь-коли, щоб він не зміг нікуди втекти.

Їй треба було ще деінде заїхати. Але не на своєму «Експідішені».


— 40 —


Під’їзна алея до номера 101 по Тауншип-роуд була недовгою і не замощеною. Усього лише пара колій між чагарями, котрі росли так близько, що дряпали борти синього «Ф-150», поки вона вела його до маленького подвір’я. Тут уже й не пахло акуратністю, цей дім був старою, покривленою, якоюсь цвинтарною будівлею, від вигляду якої морозом бралася шкіра, ніби її перенесли сюди прямо з «Техаської різанини бензопилою»[171]. Як же подеколи життя вміє імітувати мистецтво.

Тесс навіть не намагалася наближатися крадькома — навіщо вимикати фари, якщо Лестер Стжельке впізнає звук двигуна братового пікапа, либонь, так же безпомильно, як голос самого брата?

На ній усе ще був одягнений той коричневий, заплямований відбілювачем картуз, котрий Великий Водій носив, коли не перебував у рейсах, щасливий картуз, що обернувся наприкінці нещасливим. Каблучка з фальшивим рубіном була занадто великою для будь-якого з її пальців, тому вона поклала її собі до лівої передньої кишені карґо-штанів. Малий Водій, вирушаючи на полювання, сідав за кермо одягненим, як його брат, і хоча в нього аж ніяк не вистачить часу (або не стачить мозкових клітин), щоб усвідомити іронію в тому, що остання його жертва з’явилась по його душу в тому ж таки антуражі, Тесс саме так і зробила.

Вона припаркувался біля задніх дверей, вимкнула двигун і вилізла з машини. У руці вона тримала револьвер. Двері були незамкнені. Вона вступила в халупу, де смерділо пивом й зіпсованою їжею. Зі стелі на шматку брудного дроту звисала єдина лампочка на шістдесят ватів. Прямо попереду стояли чотири вщент заповнені сміттям пластикові баки, оті, на тридцять два галони, що продаються у «Волмарті». Поза ними під стіною тулилося щось, на вигляд мовби стос накопичених років за п’ять номерів довідника «Дядечка Генрі»[172]. Ліворуч виднілися наступні двері, з єдиною сходинкою. Вели вони, мабуть, до кухні. Замість поворотної ручки, клямка при них була зовсім старосвітська. Двері зарипіли на немазаних завісах, коли вона натисла ту клямку й штовхнула їх, прочиняючи навстіж. Ще якусь годину тому такого роду скрегіт налякав би її до заціпеніння. Зараз він не торкнув її ані найменшим чином. Вона тут по роботі, котру мусить виконати. Все тепер звелося тільки до досягнення мети, і це дарувало величезне полегшення — звільнення від усього того зайвого емоційного багажу. Вона вступила у сморід якогось жирного м’яса, яке Малий Водій певне був смажив собі на вечерю. Дочула звуки закадрового реготу з телевізора. Якийсь ситком. «Зайнфельд»[173], — подумала вона.

— Якого чорта ти тут робиш? — гукнув Лестер Стжельке крізь гогітливу фонограму. — В мене тільки півтора пива залишилось, якщо це те, по що ти приїхав. Ось лишень доп’ю та й лягаю спати.

Вона вирушила на звук його голосу.

— Якби ти мені та й був подзвонив, я б уберіг тебе від клопо...

Вона увійшла до кімнати. Він побачив її. Тесс, з револьвером в руці і в картузі, котрий зазвичай нацуплював сам Лестер, коли на нього навалювалася та його жага, не переймалася міркуваннями й припущенням про реакцію цього чоловіка на з’явище перед ним його останньої жертви. Ба навіть якби й навпаки, вона все одно ніколи не змогла б передбачити надмірності того, що наразі побачила. Щелепа в нього відпала, а потім усе його лице цілком застигло з роззявленим ротом. Бляшанка пива, котру він до того тримав, випала з пальців йому на коліна, виливаючи піну на той єдиний предмет одягу, що був на ньому, пожовклі труси «Жокей»[174].

«Він бачить примару, — подумала вона, підходячи до нього з націленим револьвером. — Це добре».

Хоча у вітальні панував холостяцький безлад і не було в ній ні снігових кульок, ні гарнюніх статуеток, Тесс вистачило часу роздивитися, що телеглядацький комплект тут був точнісінько такий самий, що і в будинку його матері на Ажур-лейн: крісло «Лей-зі-бой», столик-таця (тут, замість дієтичної коли та сирних «Дудлів», на ньому стояла остання, не відкупорена ще бляшанка «Синьої стрічки Пабста»[175] та пакет «Дорітос»[176]) та той самий номер «Телегіда» з тим самим Джорджем Констанса[177] на обкладинці.

— Ти ж мертва, — прошепотів він.

— Ні, — відповіла Тесс, приставляючи дуло «Лимоночавильника» йому до скроні. Він зробив єдину немічну спробу вхопити її за зап’ясток, але це йому допомогло, як сліпому дзеркало. — Це ти мертвий.

Вона натисла гачок. З вуха в нього вдарила кров, а голова різко шарпнулась набік. Він став схожим на людину, що намагається, вивертаючи голову, боротися зі спазмом в шиї. В телевізорі Джордж Констанса повідомив:

— Я плавав у басейні, я плавав у басейні.

Публіка зареготала.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Повна темрява. Без зірок» автора Стівен Кінг на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Великий водій“ на сторінці 43. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи