Розділ «Великий водій»

З носом їй покращало — біль перейшов у тупе ниття, — але горлу ще було боляче, і до ванної вона радше пошкутильгала, ніж пішла. Вона стала під душ і стояла там, поки у ванній не набралося стільки туману, що його вистачило би для будь-якого англійського болота з оповідань про Шерлока Голмса. Душ допоміг. А пара пігулок тайленолу з аптечної шафки допоможе ще більше.

Вона висушила волосся, а потім протерла від пари місцинку на дзеркалі. Жінка, що подивилася на неї звідти, мала очі, сповнені здорового глузду й люті. Дзеркало недовго залишалося чистим, але достатньо для того, щоб Тесс усвідомила, що вона дійсно збирається це зробити, незважаючи на наслідки.

Вона одягла на себе светр із високою горловиною, чорні карґо-штани з великими накладними кишенями з клапанами. Волосся вона зав’язала у ґульку, а тоді нацупила на голову великий чорний картуз із застібкою на потилиці. Ґулька трохи напинала картуз ззаду, проте жодний потенціальний свідок не зможе сказати: «Обличчя я її, як слід, не роздивився, але в неї було довге біляве волосся. Воно було стягнуте на потилиці отою штукою, таким пружним вінчиком. Ну, ви знаєте, такі штучки продаються у «Джей-Сі-Пенні».

Вона спустилася до підвалу, де після Дня праці стояв її каяк, і дістала з полиці понад ним бухту жовтого човнярського тросика. Ножицями для підстригання кущів вона відрізала чотири фути, намотала тросик собі на передпліччя, а потім зсунула його з руки до одної з кишень своїх просторих штанів. Повернувшись знову нагору, до кухні, вона поклала свій швейцарський армійський ножик у ту саму кишеню — ліву. Права кишеня була зарезервована для «Лимоночавильника» 38-го калібру... та ще однієї речі, котру вона дістала з шухляди поряд з плитою. Наостанок Тесс насипала подвійну порцію корму в миску Фрітці, але перш ніж дозволити йому їсти, обняла його й поцілувала в тім’я. Старий кіт прищулив вуха (либонь, більше від здивування, аніж від незадоволення; вона не належала до тих шанувальниць котів, що повсякчас лізуть до них із поцілунками), і поспішив до своєї миски, щойно вона його відпустила.

— Намагайся розтягнути запас, — сказала йому Тесс. — Петсі потім зайде перевірити, як ти тут, якщо я не повернуся, але навідається вона лише за кілька днів. — Вона злегка усміхнулась і додала: — Я люблю тебе, нечесаний ти мій старий друзяко.

— Авжеж, авжеж, — відповів Фрітці і знову заходився їсти.

Тесс ще раз перечитала все, що перед тим занотувала під заголовком «НЕ ДАТИ СЕБЕ ЗЛОВИТИ», одночасно подумки перевіряючи заготовлене спорядження і проходячи ментально крізь дії, які вона збиралася вчинити, щойно приїде на Ажур-лейн. Тесс подумала, що найважливіше, що вона мусить постійно тримати в голові, це те, що все там може піти зовсім не так, як вона оце зараз собі вимірковує. Коли доходить до таких справ, завжди знайдеться якийсь джокер у колоді. Рамони може не виявитися вдома. Або вона буде вдома, але зі своїм сином-ґвалтівником, сидять солодкою парочкою у вітальні й дивляться що-небудь надихаюче з «Блокбастера». «Пилку»[156], наприклад. Молодший братик — майже напевне, знаний у Свебріджі як Малий Водій — також може бути там, разом з ними. Та звідки Тесс знати, Рамона може проводити зараз планову вечірку розповсюдниці «Таппервер»[157] або збори головки читацького товариства. Важливо не дозволити собі спантеличитися непередбаченим розвитком подій. Якщо вона не спроможеться на імпровізацію, подумала Тесс, цілком імовірно, що зараз вона дійсно їде із Сток-віліджа, зі свого дому, востаннє.

Пам’ятку «НЕ ДАТИ СЕБЕ ЗЛОВИТИ» вона спалила в каміні, розворушила попіл коцюбою, а вже тоді одяглася в шкіряну куртку і натягнула на руки пару рукавичок з тонкої шкіри. В підкладці куртки малася глибока внутрішня кишеня. Туди сковзнув один з різницьких ножів з кухні Тесс, просто на удачу, і Тесс нагадала собі не забувати, що він там хорониться. Останнє, чого вона потребувала у цей вікенд, так це випадкової мастектомії.

Перш ніж зробити крок за поріг, вона ввімкнула охоронну систему.

Вітер умить вхопив її в роботу, шарпаючи за комір куртки, смикаючи за просторі холоші карґо-штанів. Листя вирувало мініциклонами. У не те щоб зовсім темному небі над дорогим їй куточком коннектикутського передмістя хмари стрімко перебігали лицем місяця-щербаня. Тесс подумала, що ця ніч доволі підходяща для фільму жахів.

Вона сіла в «Експідішен» і зачинила дверцята. Самотній листок присів на лобове скло, та зразу ж і рвонув десь геть.

— Я втратила глузд, — промовила вона нейтрально. — Він загубився й помер у тому кульверті, або коли я ходила навкруг крамниці. Це єдине можливе пояснення.

Вона завела двигун. Том-ТомТом засвітився й промовив:

— Вітаю, Тесс. Схоже, ми вирушаємо в подорож.

— Ти правий, друже мій.

Тесс нахилилася до нього і запрограмувала в меткому маленькому механічному розумі Тома садибу №75 на Ажур-лейн.

— 33 —

Район, де жила Рамона, вона роздивлялася в інтернеті через «Гугл Земля»[158] і, приїхавши туди, Тесс побачила, що він саме так і виглядає. Поки що все йшло добре. Маленьке ново-англійське містечко Брустер, Ажур-лейн лежала майже на його околиці, доми тут стояли далеко один від іншого. Тесс проїхала повз №75 із поміркованою приміською швидкістю двадцять миль за годину, з’ясувавши, що світло в будинку горить, і лише одна машина — якась з останніх моделей «Субару», котра ледь не кричала, що вона належить якійсь бібліотекарці — стоїть на під’їзній алеї. Ніяких ознак пласконосого «Піта» чи ще якогось великого ваговоза. Ну, й старого пікапа з обмазаними мастикою «Бондо» фарами нема також.

Вулиця закінчувалася розворотним майданчиком. Тесс ним скористалася, поїхала назад і, не даючи собі часу на вагання, завернула на під’їзну алею садиби Норвілл. Вимкнула фари й двигун, а тоді вже зробила довгий, глибокий вдих.

— Повертайся цілою, Тесс, — промовив Том зі свого місця на контрольній панелі. — Повертайся цілою, і я проведу тебе до твоєї наступної зупинки.