Розділ «Великий водій»

Тесс уважно нахилилася вперед. В одній з її книжок про В’язальне товариство Дорін Маркіз каже: «Дві найприємніші в світі речі — це гарячі круасани та близький шлях додому». Це був саме той випадок, коли письменник для оживлення художньої вигадки використовує найдорожчі з власних переконань.

— Ви можете у своєму Джі-Пі-Ес запрограмувати перепуття?

— Так, мій Том дуже мудрий.

Міс Норвілл усміхнулася.

— Тоді введіть Стаґґ-роуд[95] і міжштатне шосе №47. У наші модерні часи Стаґґ-роуд користуються дуже нечасто — про цю дорогу всі майже забули після появи тієї клятої федеральної автомагістралі №84, — але вона вельми мальовнича. Вам по ній котитися, ну, десь миль шістнадцять чи близько того — суща прогулянка. Авжеж, асфальт там латаний, але дорога не дуже вибоїста, принаймні такою вона була, коли я їздила там останній раз, а це було навесні, коли проявляються найгірші ями. Так говорить мені мій досвід.

— Мій теж, — промовила Тесс.

— А коли дістанетеся 47-го шосе, побачите вказівник на магістраль І-84, проте ласа штучка полягає в тім, що вам по ній доведеться їхати всього миль дванадцять, приблизно так. До всього, ви ще й заощадите тонни часу і роздратування.

— Це теж ласа штучка, — сказала Тесс, і вони одночасно розсміялися, дві жінки-однодумниці, на котрих з усмішкою дивився зі стіни Ричард Відмарк. До покинутої крамниці з цокотливою рекламною вивіскою над нею тоді ще залишалося дев’яносто хвилин, щільно увібганих у майбутньому, немов змія в своїй норі. І до кульверта, звісно.

— 5 —

Тесс мала не простий Джі-Пі-Ес — вона додатково витратилася на індивідуально скомпоновану для неї модель. Бо любила іграшки. Отримавши дані про перехрестя (Рамона Норвілл нахилилася, дивлячись крізь вікно із зазвичай притаманним чоловікам інтересом, як вона їх вводить), прилад кілька секунд подумав, а потім промовив: «Тесс, я вираховую твій маршрут».

— Вау, ти диви, який! — вигукнула Норвілл, розсміявшись, як ото сміються люди, стикнувшись з якимсь симпатичним дивацтвом.

Тесс усміхнулася, хоча до себе подумала, що запрограмувати GPS, щоб він називав тебе на ім’я, є не більшим дивацтвом, ніж тримати на стіні свого кабінету фанатське фото померлого актора.

— Дякую вам за все, Рамоно. Все було дуже професійно.

— Ми тут, у «КБ&Л», завжди намагаємося все робити якнайкраще. Ну, вам уже час їхати. З усією моєю вдячністю.

— Уже час, — погодилась Тесс. — І вам спасибі. Я отримала задоволення. Це й справді було так; їй зазвичай подобалися такі оказії, у стилі окей-давайте-все-влаштуємо. Заразом і її пенсійний фонд отримав задоволення від нежданого припливу готівки.

— Безпечної вам дороги додому, — попрощалася Норвілл, і Тесс відповіла їй задертим великим пальцем.

Вона вирушила, і навігатор Том промовив:

— Вітаю, Тесс. Схоже, ми вирушаємо в подорож.

— Авжеж, так і є, — відгукнулась вона. — І день для поїздки гарний, як вважаєш?

На відміну від комп’ютерів у науково-фантастичних фільмах, Тому не вистачало розуму для легкої бесіди, а втім, іноді Тесс допомагала йому сама. Він підказав їй через сто ярдів зробити правий поворот, а потім перший поворот ліворуч. Висмоктуючи інформацію з якоїсь нашпигованої технологіями металевої кулі, що оберталася десь високо вгорі, ТомТом у себе на екрані показував їй мапу з зеленими стрілочками й назвами вулиць.