Розділ «ЧАСТИНА ДРУГА»

— Дочко, підніми голову, а то містер Тейт не чує тебе,— сказав Аттікус.

Я залізла батькові на коліна.

— Потім Джем сказав, щоб я помовчала хвилинку. Я думала, що він про щось думає, бо Джем завжди так: мовчи, коли я думаю. А потім він сказав, що чує якесь шарудіння. Ми думали, що то Сесіл.

— Який Сесіл?

— Сесіл Джейкобс. Він уже один раз налякав нас увечері, і ми думали, що це знову він. Сьогодні він був коровою. Приз за найкращий костюм — двадцять п’ять центів. Не знаю, кому дістався приз...

— А де ви були, коли подумали, що то Сесіл?

— Недалеко від школи. Я йому ще й гукнула щось...

— Не пам’ятаєш, що саме?

— Сесіл Джейкобс — жирна курка, здається, так. Але ніхто не відповів... Тоді Джем закричав йому: «Гей», так голосно, як тільки міг...

— Хвилинку, Всевидько,— перебив мене містер Тейт.— Містер Фінч, ви чули, як вони кричали?

Аттікус сказав, що не чув. У нього в кімнаті було ввімкнуто радіо. І в тітки Олександри, в спальні, теж. Він це добре пам’ятає, бо вона попросила його стишити звук, щоб могла чути своє радіо. Аттікус усміхнувся:

— Я люблю, щоб звук був гучний.

— Цікаво, чи чув хто-небудь із сусідів? — запитав містер Тейт.

— Навряд, Гек. Майже всі вони ввечері слухають радіо або рано лягають спати. Хіба що Моді Аткінсон, та й то я сумніваюся.

— Розповідай далі, Всевидько,— попросив містер Тейт,

— Ну, після того як Джем гукнув, ми пішли далі. Містер Тейт, я ж була в костюмі, вся закутана, і то почула. Кроки почула. Ми йдемо — і за нами хтось іде, ми зупинимося — і той зупиняється. Джем сказав, що мене було видно в темряві — світився мій костюм, місіс Креншо так пофарбувала його. Я була шинкою.

— Як це? — здивувався містер Тейт.

Аттікус пояснив йому, в якій ролі я виступала, і описав моє вбрання.

— Якби ви побачили її, коли вона повернулася додому,— сказав він,— вся ця конструкція перетворилася в якесь місиво.

Містер Тейт потер рукою підборіддя.