Розділ «19 ВІДТВОРЕННЯ»

Ледь утрималася на ногах.

— Я зараз піднімуся. — Спершу вона хотіла зайти до сувенірної крамнички, витратити трохи видурених у Матса грошей на чисту сорочку, якщо вони там є, але вирішила, що це може зачекати. Все мусить зачекати.

— Так, сей. — Ніякої мадам, принаймні наразі. Їй пороблено черепахою. Зникає провалля між світами.

— Ви краще забудьте, що мене бачили, добре?

— Так, сей. Перемкнути вам телефон у стан «не турбувати»?

Тут запротестувала Мія. Сюзанна не звернула на неї ані найменшої уваги.

— Ні, не треба. Я чекаю на дзвінок.

— Як скажете, сей. — А очі її невідривно дивляться на черепаху, тільки на черепаху. — Приємного вам перебування в «Плаза-Парк». Бажаєте, щоб портьє допоміг донести ваш багаж?

«Хіба виглядає на те, що мені треба чиясь поміч, аби донести ці три срані торбочки?» — подумала Детта, але Сюзанна тільки заперечливо мотнула головою.

— Дуже добре.

Сюзанна вже майже відвернулася, але наступна фраза адміністраторки змусила її різко обернутися назад.

— Скоро прибуде Король, Король Ока.

Сюзанна дивилася на цю жінку, роззявивши рота, її здивування межувало з шоком.

Руки в неї взялися гусячою шкірою. Тим часом гарне обличчя адміністраторки залишалося безвиразним. Темні очі не відриваються від черепашки. Губи розтулені, ще й слина тепер блищить поверх помади.

«Якщо я затримаюся трохи довше, — подумала Сюзанна, — у неї просто почнеться оргазм».

Сюзанні дуже хотілося підтримати бесіду про Короля і Око — ця справа саме її стосувалася, — і вона могла б це зробити, вона зараз вела перед, кермувала їхнім автобусом, але знов її хитнуло і вона зрозуміла, що не зможе… якщо тільки, авжеж, не бажає потім повзти до ліфта рачки, а за нею слідом тягнутимуться порожні холоші її джинсів. «Може, якось потім», — подумала вона, розуміючи, що навряд чи; занадто швидко все зараз змінюється.

У бік ліфтів вона рушила вже звично накульгуючи. Голосом, що виражав лише легке співчуття й не більше, адміністраторка промовила їй услід:

— Сей, коли прибуде Король і впаде Темна вежа, всі гарні речі — такі, як ота, що у вас, — вони потрощаться. Настане темрява, й не буде нічого, окрім виття Дискордії і криків кен-той.

Сюзанна не вважала за потрібне відповідати, проте тепер мурашки побігли в неї вже й по потилиці, навіть шкіра на голові стиснулась. Вона стрімко переставала відчувати власні ноги (тобто чужі ноги). От якби вона була в змозі бачити крізь джинси, чи не прозорішають там її нові гарні ноги? Може, вона побачила б, як тече венами кров, яскраво-червона донизу, темніша, виснажена — повертається вгору, до серця? А сплетені в кіски м’язи? Мабуть, що так, подумалось їй.

Вона натиснула кнопку ВГОРУ і вже потім поклала тарелю Орізу до торби, вмовляючи себе триматися, не впасти до того, як відчиняться двері якогось з трьох ліфтів. Піаніст у барі перейшов до «Штормової погоди».[29]