Знайдена Джейком на дальньому боці річки Вайє будівля мала вигляд якогось занехаяного центру спостереження і зв’язку. Хлопчик описав їм це місце детально, проте він міг би й не впізнати того, що собі уявляла Сюзанна, бо усього через тринадцять років, на той час як Джейк з Нью-Йорка потрапив до Серединного світу, техніка її версії була вже давно застарілою. В часи Сюзанни президентом був Ліндон Джонсон і кольоровий телевізор ще вважався дивом. Комп’ютери тоді були величезними і займали цілі будинки. А втім, Сюзанна бувала в місті Лад і бачила там деякі дива, тож, врешті-решт, Джейк мусив би впізнати місце, де він ховався від Бена Слайтмена і робота-вістового Енді.
Звісно, він мусив би впізнати вкриті пилом чорні й червоні квадрати лінолеуму на підлозі й ті крісла на коліщатках перед приладними панелями, де жевріли лампочки й індикатори. А ще він мусив би впізнати той скелет, що стояв у кутку і щирився з-понад коміра виношеної форменої сорочки.
Сюзанна пройшла кімнатою і всілася в одне з крісел. Угорі перед нею працювало кілька десятків чорно-білих телеекранів. Деякі показували Калью Брин Стерджис (міський майдан, церква Каллагена, крамниця, дорога, що веде з міста на схід). На деяких застигли нерухомі, схожі на студійні фото зображення:
на одному Роланд, на іншому усміхнений Джейк тримає на руках Юка, а ще на іншому — їй важко було дивитися туди — Едді у зсунутому на ковбойський манер, на потилицю, капелюсі й зі своїм кишеньковим ножем у руці.
Один монітор показував струнку чорну жінку, котра, міцно стиснувши коліна, сиділа на лаві поряд з черепахою; вона зчепила руки в себе на череві, заплющила очі, а ноги її були взуті у вкрадені туфлі. Тепер при ній було три сумки: одна та, яку забрали в жінки на Другій авеню, друга — кошіль з гострими Орізами… і третя торба для боулінг-причандалля. Ця була вицвілого червоного кольору, а всередині неї лежало щось прямокутне. Ніби якась коробка. Побачивши це на телеекрані, Сюзанна розсердилась, відчула себе зрадженою, але сама не розуміла чому.
«На тому боці ця торба була рожевою, — подумала вона. — Її колір змінився, коли ми робили перехід, хоча лише трішечки».
Обличчя жінки на чорно-білому екрані над приладною панеллю спотворила гримаса. Відгомін того болю, що його відчула Мія, досяг Сюзанни, проте відголосок той був віддалений, слабенький.
— Мусиш це припинити. Зараз же.
Питання, однак, залишалося — яким чином?
— Так, як робила це на тому боці. Поки тягнула її вгору стежкою з усіх своїх збіса нажаханих сил.
Але зараз все там здавалося таким далеким, ніби воно відбувалося в іншому житті.
А чом би й ні? Воно ж дійсно було іншим життям, життям в іншому світі, і якщо вона сподівається колись туди повернутися, мусить посприяти цьому просто зараз же. Отже, що вона тоді робила?
— Ти скористалася тією штукою, ось що ти зробила. Проте та штука існує лише в твоїй голові — «техніка візуалізації», як називав її професор Овермеєр на базовому семінарі з психології. Заплющ очі.
Сюзанна так і зробила. Тепер обидві пари очей були заплющені, її фізичні очі, котрі в Нью-Йорку контролювала Мія, і ті, що існували в її уяві.
— Візуалізуй.
Вона так і зробила. Чи то спробувала зробити.
— Відкрий очі.
Вона їх розплющила. Тепер на передній панелі перед нею, де перед тим стирчали реостати й миготіли лампочки, залишились два великих обертових регулятори і єдиний тумблер. На вигляд ці регулятори були зроблені з бакеліту — схожі на ті, що були на духовці її матері, у тім будинку, де виростала Сюзанна. Для неї це не становило сюрпризу, все, що ти уявляєш, хоч би яким воно не здавалося дивним, — це не що інше, як ледь замасковані версії того, що ти колись знав.
Регулятор зліва було позначено написом: РІВЕНЬ ЕМОЦІЙНОСТІ. Він мав цифри від 32 до 212 (цифра 32 була синього кольору, 212 — яскраво-червоного). Наразі його було ввімкнуто на 160. Регулятор у центрі називався: ПОТУГА ПЕРЕЙМІВ. На його табло йшли цифри від 0 до 10, і зараз його було поставлено на 9. Під тумблером було єдине слово: МАЛЮК. Цей перемикач мав тільки дві позиції: СПАТИ та НЕ СПАТИ. Його було ввімкнуто на неспання.
Сюзанна поглянула вгору і побачила, що тепер на одному з екранів з’явився плід у матці. Хлопчик. І такий гарненький. Під ліниво скрученою спіраллю пуповини, немов окрема гілочка баговиння, потихеньку колихався його крихітний пеніс. Очі малюк мав розплющені, і хоча решта зображення залишалася чорно-білою, ці його очі були проникливо-синіми. Здавалося, його погляд пронизує її наскрізь.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Пісня Сюзанни. Темна вежа VI» автора Стівен Кінг на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „19 ВІДТВОРЕННЯ“ на сторінці 33. Приємного читання.