Розділ «19 ВІДТВОРЕННЯ»

— А якщо я скажу «так», Міє, що ти пообіцяєш зробити для мене? Припустімо, я повірю будь-якому слову, що вирине з твого брехливого рота.

— Я звільню тебе, якщо нам випаде шанс.

Сюзанна обміркувала таку можливість і вирішила, що навіть непевна угода краща за її відсутність. Вона потягнулася й торкнулася рук, що вчепилися їй у плечі.

— Гаразд. Я погоджуюсь.

А тоді, як і наприкінці їхньої минулої балачки в цій місцині, розірвалося небо, і мерлон позаду них, і саме повітря між ними. Крізь цю проріху Сюзанна побачила рухомий коридор. Видиво було розпливчасте, позбавлене чіткості. Вона зрозуміла, що дивиться крізь власні, майже заплющені, очі. Її все ще тримали Бульдог і Яструб. Волокли її до дверей у кінці коридору (відтоді, як у її житті з’явився Роланд, вона постійно опинялася перед черговими дверима), і їй подумалось, що вони вважають, ніби вона зомліла, знепритомніла. У якомусь сенсі, гадала вона, так воно й є.

Відтак вона знов опинилася в гібридному тілі з білими ногами… а втім, хтозна, скільки її колись коричневої шкіри тепер стало білою? Принаймні хоч у цьому стані їй залишилось перебувати недовго, подумала вона і втішилась. Вона з радістю проміняла б ті білі ноги, хоч які сильні вони були, на дещицю душевного спокою.

Дещицю спокою в її душі.

ДЕВ'ЯТНАДЦЯТЬ

— Вона опритомнює, — прогарчав хтось.

«Бульдожа морда», — подумала Сюзанна. Хоча яка різниця: під машкарою всі вони виглядали, як людиноподібні пацюки зі струпуватою, порослою шерстю шкірою.

— Вельми приємно.

Це озвався Сейр, котрий ішов позаду. Вона роззирнулася навколо і побачила, що її почет складається з шістьох ницих людей, Яструба і тріо вампірів. З муфт під пахвами ницих чоловіків стирчали пістолети… тільки в цьому світі ті муфти, либонь, називаються пахвовими кобурами. У Римі, любонько ти наша, роби все, як римляни. Двоє вампірів несли самостріли, якими користуються в Кальї. Третій мав при собі тріскучий електромеч, схожий на ті, що ними орудують Вовки.

«Ставка: десять проти однієї, — холоднокровно подумала Сюзанна. — Не дуже… проте могло бути й гірше».

— Ти можеш, — почувся голос Мії звідкілясь із глибини.

— Заткнись, — наказала їй Сюзанна. — Досить балачок.

Попереду, на дверях, до яких вони наближалися, вона прочитала:

Їй це здалося знайомим, і Сюзанна миттю згадала звідки. Подібний напис вона бачила під час її короткого візиту до Федіка. Того Федіка, де було ув’язнено реальну Мію — істоту, що придбала собі смертність на умовах, які, либонь, могли ввійти в історію як найневдаліша з оборудок.

Коли вони наблизились до дверей, повз неї, з того боку, де її тримав Яструб, пропхався Сейр. Він нахилився до дверей і пробурмотів щось глибоко гортанне, якесь чужинське слово, якого Сюзанна в житті б не зуміла вимовити.

— Нічого страшного, — прошепотіла Мія. — Я можу його промовити, а якщо треба буде, я навчу тебе іншого, яке ти зумієш проказати. Але зараз… Сюзанно, пробач мені те, що я наробила, мені так шкода. Бажаю тобі успіху.

Прочинилися двері до 16 Експериментальної станції Дуги у Федіку. Сюзанна почула гудіння, відчула запах озону. Ніяка магія не мала стосунку до цих дверей між світами; це був продукт виробництва древніх людей, і то вже зношений. Ті, хто зробив ці двері, втратили віру в магію, розпрощалися з вірою у Вежу. Місце магії зайняла ця деренчлива, нестійка штука. Ця дурнувата смертна штука. А за дверима вона побачила велике, заставлене ліжками приміщення. Сотнями ліжок.