Розділ «19 ВІДТВОРЕННЯ»

— Це Сюзанна-Мія, кінець передачі. Хай береже вас Бог, хлопці. Бог і ка.

Вона поклала мікрофон і заплющила очі.

ДВАНАДЦЯТЬ

Сюзанна вмить відчула, що з Мією відбулася переміна. Хоча вона вже прийшла до Діксі-Піґ і перейми в неї рішуче посилилися, Мія шугала думками деінде. Думала вона про Одетту Голмс і те, що Майкл Швернер називав проектом «Літо в Міссісіпі». (Натомість його самого білі оксфордські трудяги називали жидком.) Емоційна атмосфера, до якої знов повернулася Сюзанна, була гнітючою, в ній усе заклякло, немов у повітрі перед шаленою вересневою грозою.

— Сюзанно, Сюзанно, Денова дочко!

— Що, Міє?

— Я погодилася стати смертною.

— Ти це казала.

І справді, у Федіку Мія виглядала смертною. Смертною і страшенно вагітною.

— Але ж мені не дісталася більшість із того, що й робить цінним таке короткочасне життя. Правда? — У її голосі звучала невимовна журба, але гіркого здивування в ньому було ще більше. — Ти могла б мені про це розповісти, але на це нема часу. Вже нема.

— Тікай геть звідси, — промовила Сюзанна без особливої надії. — Візьми таксі, поїдь до лікарні. Міє, ми все подолаємо разом. Може, навіть зможемо виростити його разо…

— Якщо я народжу його не тут, а деінде, він помре і ми помремо разом з ним. — Вона говорила з цілковитою переконаністю. — А я маю його народити. Мене обдурили у всьому, окрім мого малюка, і я його народжу. Але… Сюзанно… Поки ми ще туди не ввійшли… ти тоді згадала про свою матір.

— Я збрехала. Це я сама була в Оксфорді. Збрехати було легше, ніж пояснювати щось про мандри крізь час у паралельних світах.

— Покажи мені правду. Покажи мені свою матір. Покажи, благаю тебе!

Не було часу зважувати всі «за» і «проти», що крилися в цьому проханні; його слід було або моментально виконати, або відмовити. Сюзанна вирішила виконати.

— Дивись, — сказала вона.

ТРИНАДЦЯТЬ

У Країні Пам’яті завжди той самий час — Теперішній.

Там є Незнайдені Двері.

(о, втрачене)