Розділ «19 ВІДТВОРЕННЯ»

Вона видала короткий нервовий сміх, і Каллаген здивувався, що могло її так збурити. Юк, який тим менше скидався на собаку, чим довше його роздивлялися? Можливо, проте Каллаген думав, що тут справа радше в Джейку, щось у ньому ніби шепотіло: небезпека. А може навіть: стрілець. Безперечно, він мав у собі щось таке, що відрізняло його від інших хлопчаків. І то дуже. Каллаген пригадав, як він вихопив з кобури свій «рюгер» і приставив його дуло до носа таксисту. «Так ти визнаєш, що їхав занадто швидко і ледь не задавив мого друга! — волав він, і його палець на курку став аж білим. — Ти скажеш мені, що не хочеш померти отут, просто посеред вулиці, з діркою в голові!»

Хіба так реагують на ледь не фатальний інцидент звичайні дванадцятирічні хлопці? Каллаген вважав, що ні. Він подумав, що жінка по той бік стійки мала всі підстави нервуватися. А про себе він усвідомив, що їхні шанси в Діксі-Піґ тепер здаються йому трохи кращими. Не набагато, та все ж таки.

СІМ

Джейк, мабуть, відчувши деяку нестандартність, подарував жінці найкращу з тих своїх посмішок, що годилися для спілкування з дорослими, але, як на Каллагена, вона занадто скидалася на Юкову: забагато зубів.

— Хвилинку, — промовила жінка, відвертаючись від них.

Джейк кинув на Каллагена запитальний погляд: що це з нею? Каллаген знизав плечима й розвів руками.

Жінка пішла до шафки в дальньому кутку, відчинила її, пошукала в коробці, що стояла всередині, і повернулася до стійки, тримаючи конверт із логотипом «Плаза-Парк». На ньому було написане ім’я Джейка і ще щось напівдрукованими, напіврукописними літерами:

Вона поклала конверт на стійку і підштовхнула до Джейка, намагаючись не торкнутися його пальців. Джейк узяв конверт і швидко його промацав. Усередині відчувався якийсь згорток. І ще щось. Тверде, вузьке, довгасте. Він надірвав конверт і витяг звідти паперову складку. У ній загорнуто білий пластиковий прямокутник готельної магнітної картки. Послання написано на цупкому блокнотному аркуші з заголовком «ТЕЛЕФОНУЙМО ВСІМ БАЛАКУНАМ». Там містилося лише три рядки:

Дад-а-чам, дад-а-ча, не переймайся, ти маєш ключа.

Дад-а-чад, дад-а-схрони, дивись, Джейку! Ключ червоний!

Джейк подивився на магнітну картку, просто в нього на очах вона почала набирати кольору і майже миттєво перетворилася на криваво-червону.

«Поки не було прочитано лист, вона не могла почервоніти», — посміхнувся Джейк цій своїй загадкового кшталту думці. Підвів голову, щоб побачити, чи помітила рецепціоністка трансформацію магнітної картки, але та вже займалася якоюсь іншою справою на іншому кінці стійки. А Каллаген роздивлявся пару жінок, котрі щойно зайшли з вулиці. Хай він і канонік, відзначив собі Джейк, але на леді йому скинути очима — святе діло.

Джейк знову подивився на папірець, і якраз вчасно, щоб прочитати останній рядок.

Дад-а-чам, дад-а-гуч, дайте хлопцю пластиковий ключ!

Кілька років тому мати з батьком подарували йому на Різдво хімічний комплект фірми «Тайко».[120] Користуючись інструкцією, він наколотив собі тоді невидимого чорнила. Написані тим чорнилом слова вицвітали майже так само швидко, як зараз зникав цей рядок, тільки зблизька, уважно придивившись, можна було прочитати те, що він писав колись тим своїм нахіміченим чорнилом. Але напис на цьому папірці зараз зник зовсім, і Джейк знав чому. Він виконав своє призначення. У ньому більше не було потреби. Те саме й зі словами про те, що ключ буде червоним, цей рядок також почав вицвітати. Тільки перший залишився, ніби йому ще потрібно було про це нагадувати.

Дад-а-чам, дад-а-ча, не переймайся, ти маєш ключа.

Чи й справді це Стівен Кінг надіслав йому це послання? Джейк мав щодо цього сумніви. Скоріш за все, це хтось з інших учасників цієї гри — можливо, навіть Роланд або Едді — використали це ім’я, щоб привернути його увагу. Та як там не є, а з моменту їх прибуття сюди відбулося вже цілих дві події, які його вельми підбадьорили. Перша — це спів троянди. Вона співала голосніше, ніж раніше, навіть попри те, що на порожній ділянці було зведено хмарочос. По-друге, через двадцять чотири роки після того, як він створив Джейкового супутника, Стівен Кінг все ще залишався живим. І був тепер не просто письменником, а знаменитим письменником.

Чудово. Поки що все котиться сяк-так у правильному напрямку.

Джейк ухопив за руку отця Каллагена і повів його в бік подарункової крамнички, на звуки коктейльного піаніно. За ними, тицяючись у ноги Джейкові, задріботів і Юк. Під стіною вони побачили ряд телефонів готельної мережі.

— Коли відповість операторка, — напоумлював Джейк, — скажи, що бажаєш поговорити зі своєю знайомою, Сюзанною Дін, або її подругою, Мією.