Розділ «З «Першої Книги Джунглів»»

Хай джунглі слухають вовчий спів

Раз, іще раз та й знов!

Полювання Каа

Нехай леопарда всі бачать здаля і чують, як буйвіл

тупоче!

Мисливець іде, що не чує й земля, нікому не втрапить

на очі.

Коли ж ти усюди ступаєш, мов пан, коли не пильнуєш

дороги —

Не плач, як хвицне тебе лютий кабан чи буйвіл підніме

на роги.

Чужих дитинчат ображати не смій, вважай за сестру

а чи брата —

Хоч, може, вони ще слабенькі самі, та дужа ведмедиця-мати.

«Я перший з мисливців!» – звірятко кричить, як вперше

вполює дичину.

Та поки малий – стережися щомить, бо джунглі великі,

дитино!

З уроків Балу

Усе, про що тут піде мова, відбулося задовго до того, як Мауглі став вигнанцем Сіонійської Зграї і помстився тигрові Шер-Хану. Це сталося в ті часи, коли ведмідь Балу навчав його Закону Джунглів. Поважний і статечний бурий ведмідь був радий мати такого здібного учня, бо вовченята зазвичай пам’ятають із Закону Джунглів лише те, що потрібно їхній Зграї та родині, і готові дременути від учителя, щойно вивчать мисливську пісню: «Ноги ступають безгучно, очі бачать у пітьмі, вуха чують, як вітер ворушиться у своєму кублі, зуби гострі та білі – ось ознаки наших братів, крім шакала Табакі і гієни – то наші вороги». Проте Мауглі як людська дитина мусив знати набагато більше.