Етюд у смарагдових тонах

– Приголомшлива пропозиція, – сказав Верне. – Я сподіваюся, що ми палимо звичайний тютюн, і мені це не ввижається!

– Ні, сер, усе насправді! – сказав мій друг, затягнувшись і усміхнувшись жарту. – Приходьте завтра до мене на Бейкер-стріт, скажімо, о десятій і приводьте свого приятеля-драматурга, а я підготую контракти.

За цими словами актор став на стілець і поплескав у долоні, просячи уваги.

– Пані та панове нашої трупи, я хочу зробити оголошення., – сказав він, і його голос пролунав на всю кімнату. – Цього джентльмена звуть Генрі Кемберлі, він театральний агент, який пропонує нам поїхати на той бік Атлантичного океану, назустріч славі й багатству.

Пролунало кілька схвальних вигуків, а комедіант сказав:

– Ой ні, це ж доведеться їсти ще щось, крім оселедця і квашеної капусти? – і всі засміялись.

Коли ми виходили з театру в туман вулиці, вони проводжали нас посмішками.

– Мій любий друже, – сказав я. – Чим би не…

– Ані слова, – сказав мій друг. – Місто має багато вух.

Ми мовчали аж поки не сіли в кеб, що повіз нас у бік Черінг-Кросс-роуд.

І навіть тоді, перш ніж сказати слово, мій друг витяг з рота люльку і вибив залишки  тютюну в невеличку коробку. Він щільно закрив її кришкою і поклав у кишеню.

– Отак, – сказав він. – Провалитися мені, якщо ми не знайшли Високого. Тепер нам залишається лише сподіватися, що Кульгавий доктор має достатньо жадібності й цікавості, щоб завтра до нас прийти.

– Кульгавий доктор?

Мій друг пирхнув.

– Так я його називаю. Зі слідів його взуття і ще багато з чого, що ми бачили навколо принцового тіла, ясно видно, що тієї ночі в кімнаті було двоє людей: високий, котрого, якщо я не помиляюсь, ми щойно зустріли, і нижчий за нього, трохи кульгавий. Він професійно розітнув принца, що свідчить про медичну освіту.

– Доктор?

– Саме так. Не хотілось би казати таке, але мій досвід свідчить, що доктор, який стає на злочинну стежку, підступніший і зліший за найвідчайдушнішого зарізяку. Візьмемо, наприклад, Хастона і його ванни з кислотою чи Кемпбела, який влаштував прокрустове ложе в Ілінгу... – і він згадував подібні історії до кінця поїздки.

Кеб під‘їхав до тротуару.

– Шилінг і десять пенсів, – сказав візник.

Мій друг кинув йому флорін, тйо спіймав монету й поклав у свій зношений  капелюх.