Розділ «Частина 5»

За неї вступився Руді.

— Слухай, Вікторе, може, вже досить, відчепись від неї. Це ж я тобі потрібен. Я зроблю все, що захочеш.

Але Хеммель відштовхнув його, підняв книжку високо над головою і виправив Руді:

— Ні, - сказав він. — Це я зроблю все, що захочу, — і попрямував до річки. Усі посунули за ним, намагаючись не пасти задніх. Наполовину йшли, наполовину бігли. Хтось протестував. Хтось підливав масла у вогонь.

Усе сталося так швидко, так невимушено. Питання і насмішливо-дружній голос.

— Мені цікаво, — сказав Віктор. — Хто був останнім олімпійським чемпіоном з метання диска у Берліні? — Він обернувся до них. Розігрів руку. — Хто це був? Чорт забирай, крутиться на язиці. Той американець, хіба ні? Карпентер, чи як там його…

— Будь ласка! — вигукнув Руді.

Вода розступилася.

Віктор Хеммель почав обертатися .

Книжка неперевершено вилетіла з його руки. Розкрилася, залопотіла, прошелестіла сторінками, перекидаючись у повітрі. Різкіше, ніж вони очікували, книжка зупинилася, і, здавалося, вода засмоктала її. Приземлившись, вона ляснула, і її підхопила течія.

Віктор похитав головою.

— Занадто низько. Паршивий вийшов кидок. — І знову усміхнувся. — Але не гірше за переможця, еге ж?

Руді та Лізель не стали чекати, поки він розрегочеться.

Особливо Руді — він мчав униз за течією, намагаючись не проґавити книжку.

— Ти її бачиш? — кричала навздогін Лізель.

Руді біг.

Він тримався біля води, вказуючи їй на книжку.

— Он там! — Він спинився, показав пальцем і знову побіг, намагаючись обігнати течію. Незабаром він скинув пальто, стрибнув у воду і побрів на середину річки.

Лізель, що вже перейшла на крок, бачила, яким болючим був для нього кожен рух. Кусючий холод.

Дівчинка підійшла майже до самої води і розгледіла книжку, що пропливла повз Руді, але він швидко її наздогнав. Він сягнув рукою і вихопив її з води — тепер вона нагадувала мокрющу брилу картону і паперу.