Розділ «Частина 4»

Коли хлопчикові було дев’ять, у його мами зовсім не залишилося грошей. Вона продала музичну студію, що була їм також за помешкання, і вони переїхали жити до його дядька. Там він зростав з шістьма двоюрідними братами і сестрами, які лупцювали, дратували і любили його. Бійки зі старшим, Ісааком, підготували його до кулачних боїв. Ісаак тлумив його майже щовечора.

У тринадцять удару завдала нова трагедія — помер його дядько.

Як свідчить статистика, його дядько не був таким шибайголовою, як Макс. Він належав до тих людей, які сумирно працюють за копійки. Він був замкнутим і усім жертвував заради своєї сім’ї — він помер від якогось наросту у животі. Чогось схожого на отруйну кулю для боулінгу.

Як це часто буває, сім’я зібралася навколо його смертного ложа і дивилася, як він капітулює.

Чомусь, поміж горем і смутком від утрати, Макс Ванденбурґ — уже підліток, з міцними руками, підбитим оком і хворим зубом — був трохи розчарованим. Навіть роздратованим. Він бачив, як його дядько повільно згасає на ліжку, і вирішив, що ніколи не дозволить собі померти так, як він.

Обличчя чоловіка не мало жодних заперечень, воно з усім погоджувалося.

Воно було жовтим і спокійним, незважаючи на сильну будову його черепа — нескінченну лінію підборіддя, що тягнеться на милі, гострі випнуті вилиці і провали очей. Таким спокійним, аж хлопцеві закортіло спитати.

А де ж бійка? — ніяк не міг збагнути Макс.

Де воля до життя?

У тринадцять років його осуд, звісно ж, був надто суворим. Він ще не дивився в обличчя комусь на кшталт мене . Поки що.

Разом з іншими він стояв біля ліжка і дивився, як дядько помирає — безпечний сплав, від життя до смерті. Світло за вікном було сірим і помаранчевим, кольору літньої шкіри, і здавалося, що дядькові полегшало, коли він видихнув востаннє.

Коли смерть прийде по мене, заприсягнувся хлопець, її пика відчує мій кулак.

Знаєте, а мені це подобається. Така марнославна хоробрість.

Так.

Дуже подобається.

З того дня Макс бився набагато частіше. Зграя сміливців, друзів і ворогів, збиралася в невеликому закутку в самому кінці вулиці Штебера і билася в останніх променях дня. Чистокровний німець, дивакуватий єврей, хлопці зі сходу. Усе це не мало значення. Коли треба вихлюпнути підліткову енергію, немає нічого кращого за гарну бійку. Навіть вороги були за крок від дружби.

Йому подобалися щільне коло і невідомість.

Солодкаво-гіркий присмак непевності:

Поразка або перемога.

Це відчуття, що весь час бовталося в животі, доки Макс більше не міг його терпіти. Від нього були одні ліки — вийти і комусь врізати. А він не належав до тих, хто до самої смерті задовольнятиметься лише думками.