Розділ «Частина 4»

Йому одразу ж вручили зубну щітку і наказали драїти туалети.

Коли сержант запитав, у кого з них найгарніший почерк, ви, напевне, здогадалися, що ніхто не хотів висовуватися. Солдати думали, що тоді їм перепаде повна перевірка гігієни або велика честь відшкрябувати багно від чобіт дивакуватого лейтенанта.

— Не вірю, — дражнив їх Шнайдер. Намазане олією, його волосся вилискувало, але одне пасмо завжди вибивалося і, виструнчившись, пильно стежило за ними із сержантової маківки. — Ну хоч хтось із вас, нікчемних байстрюків, мусить вміти нормально писати.

Здалеку долинали залпи.

Цей звук підштовхував до дій.

— Послухайте, — сказав Шнайдер, — це не так, як завжди. Ця справа займе весь ранок, а може, й довше. — Він не міг стримати посмішки. — Шлінк драїв той туалет, доки ви всі грали в карти, але цього разу ви всі туди підете.

Життя або гордість.

Безперечно, сержант сподівався, що бодай одному його солдатові вистачить розуму обрати життя.

Ерік Ванденбурґ і Ганс Губерманн перезирнулися. Якщо зараз хтось вийде вперед, інші солдати, аж до закінчення війни, перетворюватимуть його життя на справжнісіньке пекло. Ніхто не любить боягузів. З іншого боку, якщо б когось обрали…

Досі ніхто не виступив зі строю, але голос, зіщулившись, подріботів до сержанта. Він опустився перед носаками його черевиків, очікуючи гарного копняка. Він сказав:

— Губерманн, сер. — Голос належав Еріку Ванденбурґу. Мабуть, він подумав, що його другові ще не час помирати.

Сержант проходжав туди-сюди вздовж коридору солдат.

— Хто це сказав?

Він умів крокувати як ніхто інший, цей сержант Шнайдер — невисокий чоловік, який розмовляв, ходив і робив усе поспіхом. Він марширував поміж двома шеренгами солдатів, а Ганс дивився на нього, очікуючи новин. Може, одна з медсестер захворіла і хтось мусив перев’язувати загноєні кінцівки поранених замість неї. А може, треба було облизати тисячу конвертів, які несли додому звістки про смерть.

Зненацька з шеренги знову висунувся голос, а йому вторували ще декілька.

— Губерманн, — озвалися вони, а Ерік навіть додав: — Бездоганний почерк, сер, бездоганний.

— Ну, тоді вирішено. — Округла насмішкувата посмішка маленького рота. — Губерманн. Ти.

Молодий довготелесий солдат вийшов зі строю і запитав, що він має робити.

Сержант зітхнув.

— Капітанові треба написати декілька десятків листів. А в нього страшний ревматизм пальців. І артрит. Будеш писати замість нього.