Розділ «Частина 2»

Усередині січня школа вирішила звернути увагу на написання листів. Коли учні ознайомилися з основами, кожен з них отримав завдання написати два листи — другові і якомусь учневі з іншого класу.

Лізель отримала від Руді ось такого листа:

Люба Saumensch,

ти досі така ж бездарна у футболі, як під час нашої минулої гри? Сподіваюсь на це. Бо тоді я зможу знову обігнати тебе, як Джессі Овенс на Олімпіаді…

Сестра Марія прочитала його і дуже люб’язно запитала Руді:

ПРОПОЗИЦІЯ СЕСТРИ МАРІЇ

«Маєте бажання відвідати коридор, пане Штайнер?»

Думаю, ви здогадалися, що відповідь Руді була негативною, а листа пошматували, тож він почав нового. Другий лист був адресований дівчинці на ім’я Лізель, і цікавився він її захопленнями.

Уже вдома, коли Лізель взялася за листа, якого їм задали на домашнє завдання, дівчинка вирішила, що писати його Руді чи ще якомусь Saukerl’ ю геть безглуздо. Який у цьому сенс? Пишучи в підвалі, вона звернулася до тата, який знову перефарбовував стіну.

Він обернувся разом з випарами від фарби.

- Was wuistz?[24] — Це була найгрубіша форма німецької, яку тільки можна вжити, але сказано це було з виразом цілковитої насолоди. — Ну, що там?

— Можна мені написати листа до мами?

Пауза.

- І чому б це тобі захотілося писати до неї? Тобі ж і так доводиться щодня її терпіти. — Тато показав їй Schmunzeln[25] — лукаво усміхнувся. — Невже тобі й цього мало?

— Не до тої мами, — вона важко ковтнула.

— А. — Тато повернувся до стіни і продовжив фарбувати стіну. — Ну, думаю, можеш. Надішлеш їх цій, як там її, - тій жінці, що привезла тебе до нас і декілька разів відвідувала, — з управління опіки.

— Пані Гайнріх.

— Точно. Надішлеш листа їй. Можливо, вона зможе переслати його твоїй мамі. — Це прозвучало якось непереконливо, ніби він чогось їй не договорював. Під час своїх візитів пані Гайнріх теж майже не згадувала про її маму.

Замість того щоб спитати в тата, у чому річ, Лізель одразу взялася писати листа, не звертаючи уваги на погані передчуття, які не забарилися поселитися в її серці. Вона витратила три години і шість чернеток, доки написала правильного листа, у якому розповідала мамі про Молькінґ, тата з його акордеоном, дивні, але справедливі погляди Руді Штайнера і подвиги Рози Губерманн. Вона також написала, що дуже пишається тим, що навчилася читати і трохи писати. Наступного дня, разом з маркою, яку вона знайшла в кухонній шухляді, дівчинка віднесла його до пані Діллер. І стала чекати.

Тієї ночі, коли вона написала листа, Лізель підслухала розмову Ганса і Рози.