Розділ «Частина 1»

У жовтому світлі роїлися пилинки.

Лізель сиділа на чистих і прохолодних простирадлах, присоромлена і щаслива. Згадка про обмочене ліжко досі їй дошкуляла, але зараз вона читатиме. Вона читатиме книжку.

В ній наростала тривога.

Яскраво спалахнули картинки обдарованої десятилітньої дівчинки, яка вміє читати.

От тільки б це було так просто.

— Чесно кажучи, — щиро зізнався тато, — я й сам не дуже вмілий читач.

Нехай він і читав повільно — це не мало жодного значення. Зрештою, швидкість читання Ганса була нижче середнього. Може, буде менше дивуватися, що дівчинка поки небагато вміє.

Втім, спочатку Ганс почувався ніяково, тримаючи в руках книжку, гортаючи сторінки.

Він підійшов і сів на ліжко поряд із дівчинкою, відкинувся назад і звісив зігнуті ноги. Тоді знову оглянув книжку і поклав її на простирадло.

— Чому така хороша дівчинка, як ти, хоче читати таку книжку?

Лізель знову знизала плечима. Якби учень гробаря читав повне зібрання творів Гете чи ще когось із геніїв літератури, то зараз перед ними лежала б зовсім інша книжка. Вона спробувала пояснити.

— Я… коли… вона лежала на снігу, і… - ледь чутні слова злетіли з ліжка й осипалися на підлогу, наче пилинки.

Але тато знав, що сказати. Він завжди знав, що треба говорити.

Він погладив її заспане волосся і промовив:

— Що ж, Лізель, тоді пообіцяй мені дещо. Якщо я незабаром помру, простеж, щоб мене поховали так, як пише книжка.

Вона кивнула — дуже щиро.

— Дивися, щоб не пропустили шостого розділу і четвертого пункту розділу дев’ятого. — Він усміхнувся, а з ним і ліжкова замазура. — Радий, що ми дійшли згоди. А тепер можемо братися до читання.

Він вмостився зручніше, і його кістки заскрипіли, як шкряботливі дошки на підлозі.

— А тепер починаються розваги!

У глибокій нічній тиші розгорнулася книжка, ніби подув вітерця.