Вони дивилися одна на одну.
Лізель глянула на груди Ільзи Германн і підняла руку.
- Heil Hitler.
Дівчинка вже збиралася вистрибнути надвір, та раптом її осяйнуло.
Печиво.
Воно було тут кілька тижнів.
А це означало наступне: якщо мер заходив до бібліотеки, то він напевне помітив печиво. І запитав дружину, чому воно там стояло. Або — щойно дівчинці сяйнула ця думка, як її заповнив якийсь дивний оптимізм — можливо, це й зовсім не мерова, а її бібліотека. Ільзи Германн.
Вона не розуміла, чому це було так важливо, але тішилася самою думкою про те, що така величезна кімната, вщерть забита книжками, належала жінці. Адже саме вона познайомила Лізель з бібліотекою і вперше відкрила їй — в буквальному сенсі — вікно можливостей. Так набагато краще. Все на своїх місцях.
Перед тим як рушити, дівчинка на мить затрималась і запитала:
— Це ваша кімната, правда?
Мерова дружина напружилась.
— Колись я читала тут зі своїм сином. А тоді…
Лізель помацала рукою повітря у себе за спиною. Вона бачила маму і сина, що читали на підлозі, а хлопчик тицяв пальцем на картинки і слова.
А тоді за вікном вона побачила війну.
— Я знаю.
Знадвору долетів вигук:
— Що ти сказала?!
Лізель прошипіла, кидаючи через плече:
— Стули пельку, Saukerl, і дивися за дорогою. — Повільно передала слова Ільзі Германн. — То виходить, що всі ці книжки…
— Здебільшого вони мої. Якісь належать моєму чоловіку, якісь належали сину, як ти вже знаєш.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Крадійка книжок» автора Маркус Зузак на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина 9“ на сторінці 2. Приємного читання.