TextBook — Я нікчема, але не такий нікчема, як ти думаєш. І ми можемо стати друзями, якщо ти даси мені шанс. І ще — ти помиляєшся щодо Барселони. Ти вважаєш, що бачила все? Я доведу тобі, що це не так. Якщо ти дозволиш.
Я побачив, як усмішка знов засвітилася на її обличчі й тиха сльоза повільно скотилася зі щоки.
— Краще тобі не помилитися, — відповіла вона. — Бо якщо помилишся, я розповім братові, й він відірве тобі голову.
Я простягнув їй руку.
— Це буде чесно. Друзі?
Вона простягнула свою.
— О котрій закінчуються твої заняття у п’ятницю? — спитав я.
На мить вона завагалася.
— О п’ятій.
— Чекатиму на тебе у критій аркаді рівно о п’ятій. Іще до настання сутінків я доведу тобі, що в Барселоні є місця, яких ти не бачила. Ти не зможеш поїхати до Ель-Ферроля з тим ідіотом. Я не вірю, що ти його кохаєш. А якщо таки поїдеш, Барселона переслідуватиме тебе у спогадах, і ти загинеш від смутку.
— Здається, ти дуже впевнений у собі, Даніелю.
— Я?! Та я ніколи навіть не впевнений, котра година! — затрусив я головою, демонструючи переконаність нетямущого.
Я дивився, як вона йшла геть нескінченним коридором, доки її силует не розтанув у темряві, й запитував себе: що, в дідька, я накоїв?!.
15
Крамниця капелюхів Фортюні, а радше те, що від неї залишилося, ниділа в кінці вузької, вбогої, закуреної будівлі на вулиці Св. Антоніо, біля Пласа-де-Ґойя. Ще можна було вчитати літери, нанесені на брудну віконну шибу та продубльовані на вивісці у вигляді капелюха-котелка; напис обіцяв: «Капелюх буде виготовлено чітко за вашим розміром та відповідно до останніх паризьких новинок». Двері було замкнено на висячий замок, яким принаймні років із десять ніхто не користувався.
Я зазирнув у вікно, намагаючись розглядіти темний інтер’єр.
— Гей, якщо ви по орендну плату, то ви спізнилися! — пирхнув голос позаду мене. — Управитель уже пішов!
Жінці, яка озвалася до мене, було десь шістдесят, і вдягнена вона була у специфічне вбрання всіх благочестивих удів. Пара бігуді стирчала з-під рожевого шалика, який вкривав її волосся; м’які кімнатні черевики пасували до панчіх тілесного кольору. Я припустив, що вона наглядає за будинком.
— А ця крамниця здається в оренду?
— Хіба ви не через це прийшли?
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Тінь вітру» автора Карлос Руїз(Руїс) Сафон на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Місто примар“ на сторінці 5. Приємного читання.