Росіїто з’явилася у всій своїй красі — тринадцять коштовних каменів, не беручи до уваги шаль із пір’я та вузьку червону сукню з віскози — та оглянула мене з голови до ніг.
— Привіт, серденько. Правду кажучи, я гадала, що ти трохи старший.
— Це не клієнт, — пояснив Фермін.
Я зрозумів, у чому справа, і мої страхи зникли. Фермін ніколи не забував про свої обіцянки, особливо якщо давав він їх мені.
Ми втрьох пішли шукати таксі, яке б нас довезло до притулку Св. Лусії. Під час поїздки Фермін, поважаючи моє погане самопочуття та статус нареченого, запропонував мені сісти спереду, а сам влаштувався на задньому сидінні з Росіїто, втішаючись її принадами.
— А ти ласий шматочок, Росіїта. Чудові сідниці! Наче з-під пензля Ботічеллі.
— О, пане Ферміне, відколи ви знайшли собі подругу, то зовсім про мене забули. Негіднику!
— Ти надто розкішна жінка для мене, Росіїто, до того ж тепер я моногамний.
— Добра Росіїто вилікує вашу моногамію пеніциліновими притираннями.
Так, у супроводі чарівної Росіїто, ми об опівнічній порі дісталися вулиці Монкада. Проникли до притулку через задні двері — крізь них вивозили небіжчиків, а далі везли їх провулком, який скидався на пекло й смердів відповідно. Ми вже були під темними склепіннями «Тенебраріуму», а Фермін і досі давав Росіїто останні вказівки. Я пішов шукати стариганя, якому пообіцяв, що той станцює востаннє з Еросом, перш ніж із ним розквитається Танатос.
— Пам’ятай, Росіїто, старий дивак глухий як тетеря, тому розмовляй з ним голосно, чітко та вульгарно, як ти вмієш. Але не захоплюйся. Ми не хочемо, щоб у нього відмовило серце й він передчасно помер.
— Не хвилюйся, пупсику. Я професіоналка.
Я знайшов цього щасливця у кутку на першому поверсі. Він підвів очі та розгублено подивися на мене.
— Я помер?
— Ні, ви живісінький. Хіба ви мене не впізнаєте?
— Я пам’ятаю тебе так само добре, як свою першу пару чобіт, юначе. Але, побачивши тебе таким блідим, подумав, що ти примара з того світу. Не ображайся на мене. Тут легко втратити те, що по той бік зветься проникливістю. Отже, ти не примара?
— Ні. Чарівне видіння чекає на вас унизу, якщо ви зволите спуститися.
Я провів старого до темної кімнати. Фермін та Росіїто прикрасили її свічками й наповнили ароматом парфумів. Коли погляд дідугана зупинивсь на приголомшливій вроді Венери з Андалусії, його обличчя засяяло.
— Хай Господь благословить вас.
— Заради цього варто жити, — сказав Фермін і знаком заохотив сирену з вулиці Ескудієрес продемонструвати свою майстерність.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Тінь вітру» автора Карлос Руїз(Руїс) Сафон на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Березнева повінь“ на сторінці 2. Приємного читання.